Свою надзвичайно широку відомість Шарій отримав як відеоблогер. Відеоформат дозволяє компенсувати брак аргументів мімікою, жестами, інтонаціями, сміхом тощо. Шарій цим активно користується. З жартами та вигуками важко сперечатися, піддавати їх аналізу, навіть просто фіксувати на письмі. 

Щоб оцінити Шарія як журналіста, яким він себе називає, треба звертатися до його текстів, написаних ще в Україні, тобто досить давно. І є сенс це зробити, бо другий етап його кар'єри спирався на авторитет, начебто зароблений під час першого.

Ці тексти роблять очевидним, що «авторитет» Шарія побудований на вкрай низьких стандартах, що навіть не наближаються до журналістських, маніпуляціях та неосвіченості. А з контексту випливає, що Шарій від самого початку виконував політичні замовлення.

Я простежив професійний шлях пропагандиста і разом з тим на прикладах розібрав інструменти, якими він послуговується.

Легенда Шарія, за термінологією розвідників (а Шарій, за його словами, вчився на розвідника) — безкомпромісний і неупереджений борець з системою, який ще за часів Януковича критикував можновладців і потерпів через свою роботу. Це мало нівелювати будь-які закиди про політичне угодовство.

Шарій приймає як належні коментарі, що він робив тоді «круті розслідування» і «викривав владу». Особливий наголос в біографічних довідках про нього у російському інформаційному просторі робиться на історії дитячого будинку «Перлинка» в Одесі, де, як стверджував Шарій в 2009, «можновладці користувалися послугами дітей-повій». Наголошується, що народний депутат, який першим підняв цю тему, незабаром загинув в автокатастрофі, але «сміливий журналіст» не побоявся взятися за небезпечне розслідування.

Щодо «підозрілої» аварії: вона сталася в результаті лобового зіткнення. Депутат, що сидів за кермом, і водій другої машини загинули. Дружина депутата, яка, на відміну від чоловіка, була пристебнута ременем безпеки, вижила.

Втексті Шарія, який подавався як розслідування, не було жодних ознак розслідування. Він не їздив до Одеси, не відвідував дитячий будинок, не говорив з будь-якими свідками, експертами, представниками влади тощо. За його власними словами, статтю було написано «на основі звернень громадських організацій до правоохоронних органів». Якщо точніше, лише однієї організації. Представники якої також не відвідували дитячий будинок.

Все «розслідування» Шарія ґрунтувалося на голослівних твердженнях і натяках. У хід пішов навіть монастир, що знаходився неподалік від дитячого будинку: «про який серед місцевого населення ходить чимало смердючих історій». Ні на кого конкретно не посилаючись, Шарій стверджував, що до дитячого будинку ночами під'їжджали дорогі іномарки, а на ранок роз'їжджалися. Пізніше, коли на нього подадуть до суду за наклеп, Шарій писатиме, що не казав, буцімто хтось приїздив до дитячого будинку заради розпусних дій: «Вони, цілком можливо, з дітьми в хованки грали ночами. Або в шашки. У піддавки, наприклад».

Дійсно, важко уявити, що таємничі багатії, які приїжджають вночі в дитячий будинок, роблять це для того, щоб пограти з дітьми в хованки чи шашки. Але неможливість уявити собі таку картину не є доказом того, що якісь багатії приїжджали туди для розпусних дій. Бо читач не знає, чи існували ті багатії будь-де, крім уяви автора. Жодних доказів їхнього існування не було наведено.

Цей прийом Шарій використовує до сих пір: взяти нічим не підтверджений факт і запропонувати дві його інтерпретації, одна з яких виглядатиме зовсім неймовірною.

Наприклад, у своїй заочнійсуперечці з заступницею редактора видання Страна.ua, Світланою Крюковою, яку Шарій лаяв за те, що вона посміла критикувати «українську» статтю Путіна. Спочатку він заявив, що «нацисти» готували «поїзд дружби» до Криму, а потім саркастично додав, що вони, мабуть, збиралися не 1) чинити розправу, а 2) роздавати квіти, — і читач сам дійде висновку, що точно не квіти. А чи був цей «поїзд дружби» в реальності, думати вже не треба.

Ще один аргумент в «розслідуванні» про «Перлинку» — чотирирічний вихованець дитячого будинку вночі вкусив його директорку за палець. «Що робила доросла жінка вночі з хлопчиком, і що робив палець цієї дорослої жінки в роті у 4-річної дитини?» — нібито риторично запитує Шарій. Хоча читач не знає, чи був взагалі цей випадок, в тексті цьому немає доказів. Автор голослівно малює сексуально забарвлену картину, висновок з якої має бути начебто очевидним.

Було чи не було — але яскравий образ мимоволі закарбується в мозку вразливих читачів.

Шарій програє суд у справі про наклеп. Виставить себе жертвою, заявивши, що йому погрожують вбивством невідомі. А також додатковоповідомить про інші свої розслідування, пов'язані з Сергієм Тігіпком.

Це 2009 рік, передвиборча кампанія, Тігіпко висунув свою кандидатуру в президенти. Регіонали називають його «секретною зброєю БЮТ», «троянським конем для Януковича» і «штрейкбрехером», який відбиратиме на виборах голоси у їхнього лідера.

Перед судом у справі про наклеп Шарій обіцяв «нарити фактів цілий віз і маленький візок» щодо дитячого будинку. Але чомусь згодом забув про свою обіцянку, нових фактів не з'явилося. Тігіпко ж згодом об'єднався з регіоналами, яким Шарій, за власними словами, «щиро симпатизував».

Якщо Шарій підігравав владі, то чому йому довелося бігти з України на початку 2012 року? Шарій скаржився в інтерв'ю того часу, що його «здали свої ж люди» і що адміністрація президента, до якої він апелював, можливо, не в змозі контролювати МВС, якому він перейшов дорогу. Вже після його втечі Шарія відкрито підтримувала, наприклад, Олена Бондаренко, соратниця Януковича. Тобто на політичному рівні у Шарія не було конфлікту з владою.

За багатьма ознаками, небезпека, через яку Шарій втік до Європи, була пов'язана скоріше не з державними структурами, а з кримінальним світом, в розбірках якого він взяв участь.

Його втечі з країни передувало розслідування вбивства Шабаба Алояна, одного з власників ТЦ "4room". У вбивстві був звинувачений далекий родич Алояна, громадянин Росії й Вірменії Мераб Суслов, який займався газовим і сталевим бізнесом. Шарій заступився за Суслова, наполягаючи на його невинуватості. Але чим він обґрунтовував це твердження? Все розслідування Шарія було побудовано на одному відео. Щодо джерела його отримання Шарій плутався. В одному місці він стверджував, що отримав «оперативне міліцейське відео» від неназваних співробітників УБОЗ, а в іншому — що відео передав йому батько Суслова, якому його «підкинули в поштову скриньку». Плутався Шарій і щодо змісту відео: чи то на ньому Артур Алоян, син Шабаба Алояна, «замовляє» свого батька, чи — зовсім іншу людину. Журналісти підозрювали, що відео може бути змонтованим. Шарій з цього приводу казав: «На монтаж це відео ніяк не тягне, хоча я, звичайно, не експерт». І продовжував використовувати його в якості безперечного доказу.

Статті Шарія на цю тему знову були пересипані голослівними твердженнями: «За арешт Суслова хтось із керівництва МВС отримав, наскільки мені відомо, $950 000». Потім ця цифра зросла до «понад мільйон доларів», але докази, як і раніше, не наводились. Найчастіше в статтях згадувалися прізвища не чинних на той момент керівників МВС, а вже колишніх, які входили до опозиції: Юрія Луценко й Віталія Яреми.

З іменем Луценка пов'язане ще одне «розслідування» Шарія, на прикладі якого видно, наскільки він не дотримувався найменших журналістських стандартів. В 2011 році Шарій писав, що для Луценка нібитоготують втечу з Лук'янівського СІЗО. Твердження ґрунтувалося на двох «доказах»: в підвалі багатоповерхівки за 250 метрів від СІЗО «незрозумілі люди виконували незрозумілі роботи», а на сторінці Луценко у соцмережі фільм «Втеча з Шоушенка» значився як один з улюблених. На думку Шарія, цього було достатньо.

Хоча за тиждень до відставки Могильова з посади міністра МВС Шарій написав йому гнівнийвідкритий лист, в якому називав МВС «організованою кримінальною структурою», а вінтерв'ю обіцяв «боротися з ментами до смерті», в реальності створений ним імідж безкомпромісного, неупередженого борця з системою не має під собою підґрунтя.

Попри те, що Шарійпогрожував з Литви «натирати милом мотузки, коли їх почнуть вішати на стовпах», у критиці режима Януковича він помічений так і не був. Ні до своєї втечі, ні після неї.

Один з перших кремлівських вкидів, виконаних Шарієм, з'явився в червні 2013 року, після зустрічі Януковича з Путіним в Сочі. Шарій писав, що отримав інсайдерську інформацію безпосередньо з Кремля про пропозицію Путіна Януковичу. А саме: в Україні немає грошей на виплати зарплат і пенсій, європейський кредит дорогий і буде ще не скоро, тому «Володимир Володимирович» готовий дати швидше, більше, під менший відсоток і одразу 10 мільярдів. В обмін на це він хоче повного контролю за урядом України. Одна проблема — «потужні угруповання в Києві» не влаштовують такі умови.

Трохи раніше, у квітні 2013 року, розкрився факт роботи «незалежного журналіста» Шарія на політичне замовлення. У Брюссельському пресклубі він проводив конференцію на тему «Вкрадена євроінтеграція: зловживання грошима ЄС в Україні», спрямовану на підрив довіри до опозиційних політиків, які просували євроінтеграційну повістку. Але за день до конференції в Україні булоопубліковано документ, дуже схожий на «темник», розісланий українським телеканалам. У так званому технічному завданні для ТБ-редакцій давалися чіткі вказівки (з наперед вписаними синхронами спікерів), в якому світлі потрібно подати цей захід і які тези потрібно донести глядачам. «Темник» цілком збігався з пресрелізом, який роздавали на конференції в Брюсселі.

Крім того, в 2013 році Шарій почав образливо висловлюватися про Україну. Називаючи її, наприклад, «непридатним для життя смітником». У серпні 2013 року вийшла його стаття «Країна шльондр».

При цьому в житті Шарія, як зауважила в великомуінтерв'ю з ним Ксенія Собчак, у 2013 році стався фінансовий поворот: він «досить несподівано розбагатів — з'явилися шикарні машини, інша розкіш». Будучи сама багатою людиною, яка до того ж працює в медіа-індустрії, Собчак наполягала: нажити такі статки лише на своєму блозі він не міг. Шарій з цим погодився, але розкрити секрет свого багатства відмовився.

Іспанське виданняLa Vanguardia в статті «Пішак Путіна в Барселоні?» в липні цього року писало: «Збіг у поглядах з Кремлем виявився дуже вигідним для блогера, чий рівень життя до цього залишав бажати кращого».

Шарій називає себе в коментарі для La Vanguardia «українцем в сьомому поколінні». На думку Шарія, цього достатньо, щоб його неможливо було вважати «проросійським», тим більше — «агентом Москви». Це дивна теорія, оскільки погляди, не кажучи про політичні зв'язки, не успадковуються генетичним шляхом, і етнічне походження не може бути аргументом. 

Але навіть прийоми казуїстики й демагогії, — покликані переконати, що трансльована Шарієм позиція є «об'єктивною», «альтернативною» чи «в інтересах України», — не маскують відверту підтримку Кремля.

Наприклад, коментуючи «українську» статтю Путіна, Шарійкаже: «Основний висновок, який мусить зробити Зеленський [після виходу статті Путіна], це припинити спроби розмовляти з Росією з позиції сили. Тому що сили не рівні. Якщо звучать заяви про споконвічні землі і що це, в принципі, не ваше, варто було б напружитися. І ми ж не віримо, що розв'яжеться Третя світова, якщо Росія вирішить [їх забрати]. А санкції [з боку Заходу проти Росії] виявилися просто клоунадою».

«Лише той, хто дасть українцям нацистську ідею, зможе перевернути це корито з нечистотами, іменоване гордим словом „держава“. Тільки та політсила, яка почне відливати з сяючої бронзи справжніх героїв, виведе країну з глухого кута, а націю зі ступору. Одне покоління ми, схоже, втратили. Але заради тих, хто буде ще народжуватися тут – подаруйте Україні нацизм!» Ці слова належать Шарію. Вони взяті з його статті, опублікованої під заголовком«Слава нацизму!» в 2010 році. 

З одного боку, він просто все переплутав: через незнання політології Шарій вирішив, що нацизм — це «ідея, яка рухає націю вперед незалежно від національностей окремих представників цієї нації». Такого визначення, звісно, немає в жодному підручнику.

Та з іншого боку, ця стаття просякнута настановами, дійсно властивими ультраправому світогляду: ненавистю до сучасної епохи, тугою за «великим минулим», культом героїв, вірою в ідеологію як головну рушійну силу («одна мрія, одна цементуюча ідея, одна на всіх ідеологія") і шовінізмом. А також вірою в силу батога: на думку Шарія, наприклад, в СРСР спортсмени показували кращі результати, бо їх "жахнути могли за програш".

Тепер Шарій представляє себе противником і викривачем ультраправих. Цей імідж змушує його висловлюватися обережніше, інколи замовчуючи справжні думки. "Мені як людині правих поглядів мало яка країна подобається так, як Австрія. Чому — не скажу", —писав він в грудні 2017 року. 

В коментарях одразу згадали про Гітлера, хоча йшлося, скоріше за все, про несподівано високий результат на парламентських виборах в жовтні того ж року "Австрійської партії свободи" — ультраправої націоналістичної партії з відверто проросійськими та пропутінськими поглядами. В 2019 році у згаданому раніше інтерв'ю Собчак, припертий до стінки, Шарій визнав, що він расист. Собчак також виявила низку інших трансльованих ним ультраправих меседжів.

З огляду на його широко відомі висловлювання про "полукровок", "баклажанів", "задньопривідних" або жінок-жертв насильства, яких він називав "шльондрами", захищаючи ґвалтівників, як це було в справі заживо спаленоїОксани Макар і багатьох інших випадках, відверту підтримку диктаторських режимів, — від вуличних неонацистів його відрізняє лише те, що він віщає з вілли вартістю близько мільйона доларів. Яку він хотів прикрасити малюнками Гітлера, як розповідав в інтерв'ю Собчак, але не купив їх на аукціоні, тому що "виявилося, що вони не зовсім Гітлера".

Ретельний аналіз риторики Шарія демонструє, що він є антиукраїнським шовіністом, який сприймає незалежну Україну як непорозуміння. Вишукуючи в Україні "неонацизм", він робить це не як противник ультраправих поглядів, бо сам є їх адептом. З одного боку, це робиться з очевидною метою — дискредитувати, викликати ненависть. З іншого, будь-які прояви відокремленості, своєрідності, суб'єктності українців для нього є злочином. Тому що, як і в 2010 році, Шарій підспудно пропагує "одну мрію, одна цементуючу ідею, одну на всіх ідеологію". За сукупністю ознак — ідеологію "русского мира".

З осені 2019 року Шарій почав виступати одним фронтом з Віктором Медведчуком. На каналі "112 Україна" з'являється програма "Анатолій Шарій на 112". У 2020 році Медведчук, кажучи про "Партію Шарія", заявляє, що не вважає їх конкурентами, скоріше — союзниками. "Можно считать, что нашего полку прибыло", — додав кум Путіна. Шарій у своїх дописах, відео та на телеграм-каналах почав активно підтримувати представників ОПЗЖ. Після нападу в серпні 2020 року на автобус з членами організації "Патріоти — За Життя", пов'язану з ОПЗЖ, Шарій розганяв інформацію про двох загиблих, яка згодом виявилася фейком, розпалюючи ворожість. Водночас від слів він перейшов до справи. Так, російське видання ИА Regnum писало, що організовані його партією вуличні акції влітку 2020 року — це свідомі провокації "в позитивному сенсі цього слова". При цьому видання пророкувало Україні "вуличний апокаліпсис". Проросійські видання активно просували ідею "початку збройного протистояння по всій території України".

Таким чином, як виглядає еволюція Анатолія Шарія: 1) Автор сумнівних розслідувань низької якості з ознаками політичного замовлення від прокремлівських політичних сил, який позиціонує себе, як зухвалого незалежного журналіста; 2) "Жертва режиму": Шарія нібито переслідує влада за професійну діяльність, хоча фактів його гострої критики влади немає, а є приклади інформаційної участі в кримінальних розбірках; 3) Вихід на політичне поле з замовною критикою євроінтеграції, негативом щодо України в цілому; 4) Кар'єра відеоблогера, побудована на огульній критиці подій в Україні з позицій, які збігаються з російською пропагандою. 5) "Збіг у поглядах з Кремлем виявився дуже вигідним для блогера", як зазначає іспанське видання La Vanguardia. Російська шоувумен Ксенія Собчак, чиї статки становять близько 5 мільйонів доларів, відзначала, що розкіш, з якою Шарій почав жити з 2013 року, не відповідає тому, чим він формально займається; 6) Залишаючись за кордоном, Шарій безпосередньо втручається в українську політику, зокрема влаштовуючи вуличні силові провокації. Російська пропаганда очікує, що його діяльність призведе до "вуличного апокаліпсису".