За звичайними тріскучими фразами про «майданні технології» та «український слід», і взагалі в бурхливому хаосі подій, загубилося зізнання Затуліна. Один з архітекторів російської загарбницької політики на пострадянському просторі визнав, що в Казахстані російські війська фактично взяли участь у державному перевороті.
6 січня, після рішення про відрядження військ ОДКБ до Казахстану, Затулін заявив, що це Токаєв організував протести, щоб повалити Назарбаєва, а Росія його підтримала: «Росія розглядає Токаєва як легітимного президента. Це Токаєву важливо. Тому він і попросив [ввести війська ОДКБ]. Звичайно, Токаєв побоюється реакції Назарбаєва та його ставлеників, яких він скинув у результаті цих подій. Для нього було важливо закінчити з цим періодом двовладдя, коли він був президентом, але реально не був. На мій погляд, учасники заворушень – це масовка, організована тими людьми, які мали інші політичні цілі, ніж ті, які були заявлені або були приводом. Я не маю доказів, що Токаєв їх організовував, але підозри у мене є».
Це просто пісня якась. Здається, Затулін від напливу почуттів або зі святкового перепою вибалакав державну таємницю. Окрім іншого, це підтверджує абсолютну незаконність введення військового контингенту ОДКБ у Казахстан. Нагадаю, що прохання Токаєва не було законною підставою. Відповідно до власного статуту війська ОДКБ могли бути задіяні на території однієї з країн об'єднання лише у разі іноземного вторгнення. Єдиним «доказом» існування цього вторгнення досі було тільки «покаянне» відео у стилі кадировців чи лукашистів із побитим джазовим музикантом із Киргизстану, якого, на щастя, вдалося звільнити, завдяки міжнародному розголосу. Інших, мабуть, не буде, бо, як заявив Токаєв, «терористи» викрали з моргів і забрали з полів бою трупи своїх соратників. А самі потім пішли в незнану далечінь, розчинилися в повітрі.
Але чому, власне, переворот? Тому що в казахській політичній конструкції Назарбаєву належала довічна посада голови Ради безпеки – і без його санкції до Казахстану не могли бути введені війська ОДКБ, а також не могло бути зроблено багато кадрових перестановок. Ми не знаємо, на яких підставах Назарбаєва було звільнено з цієї посади. Якщо він помер, покажіть труп. Чи його також «терористи» з моргу викрали? Поки що можна тільки гадати – хто знає, чи не придушив його сам Токаєв подушкою. Чи його труси побували у підвалах Луб'янки, коли він востаннє їздив до Путіна.
Назарбаєва є за що не любити. Він не скористався історичним шансом перетворити Казахстан на процвітаючу незалежну країну, для чого в нього були всі умови. Натомість він створив фантастично корумповану систему, до того ж, хитку та вразливу, і настільки щільно пов'язану з Москвою, що в результаті Казахстан став для неї легкою здобиччю.
Але, як той казав, є одне «але». Назарбаєва у Москві, очевидно, недолюблювали. Настільки, бач, що Затулін аж не зміг утримати язика за зубами. Раніше вони якось побоювалися його чіпати, погавкивали тільки тишком-нишком, потім вибачалися. Як я вже писав раніше, внутрішня культурна політика за Назарбаєвим була схожа на політику України після Майдану: послідовна підтримка мови титульної нації, в тому числі перехід на латинську абетку, до держорганів неможливо було потрапити без знання казахської мови, декомунізація, своя історія, свій пантеон героїв. Там не боялися садити за участь у бойових діях на Донбасі на російській стороні. Це вже не кажучи про те, що основним партнером Казахстану був Євросоюз, його надра розробляли переважно західні та китайські компанії, а майбутніх представників еліти цілеспрямовано відправляли навчатися на Захід, а не до Москви.
Токаєв не мав власних ресурсів для того, щоб повалити Назарбаєва. Тепер він до смерті-віку зобов'язаний Москві, російським багнетам. Без них у нього не було жодних шансів. Він такий самий кремлівський ставленик, як і Лукашенко. Звичайно, Казахстан зараз намагатимуться розвернути назад у «русский мир». При цьому корупція та всі інші «прєлєсті» збережуться.
Можна було б сказати, що ми його програли. Але ж ми, здається, навіть не спробували за нього воювати.
