Трипільська цивілізація існувала на території сучасної України приблизно у 5400—2750 рр. до н. е. Попри велетенські, як на той час, селища, де проживало від 10 до 15 тисяч осіб, високий рівень матеріальної та духовної культури, у трипільських громадах досі не виявлено чітких показників вираженої нерівності у статках, соціальної стратифікації чи ієрархії — ні всередині окремих селищ, ні між сусідніми селами.
Вчені припускають, що трипільське суспільство мало збалансований, неієрархічний спосіб соціальної організації, заснований на переговорах та самоврядуванні. Навіть слідів насильства та війни не знайдено.
Але не могло бути все аж так ідилічно.
Згодом почався процесс централізації, тобто звуження кола людей, які брали участь у прийнятті рішень, інституції на низовому рівні дедалі більше втрачали своє значення. Трипільцам це якось не дуже прийшлося до вподоби. Саме поширена серед них ідеологія соціальної автономії, невдоволення та неприйняття способу огранізації суспільства «зверху вниз», могла бути вирішальною для провалу щойно виниклої ієрархічної структури. Тобто соціальний стрес, який виникнув внаслідок дисбалансу групових інтересів, зростання громадських суперечностей, виявився настільки сильним, що став ото критичним фактором, який призвів до розпаду трипільских поселень-гігантів.
Ось вам і відповідь на питання «куди поділися трипільці». Попалили хати та розбіглися хто куди, аби не утворити раптом якесь самодержавіє.
Зрозуміло, що це лише припущення. В історічній науці їх чимало. Ми досі достеменно не знаємо, було козацтво соціальним станом чи все ж таки окремим етносом, а якщо етносом, тоді яким саме. А тут про таку сивезну давнину йдеться.
Втім, припущення дуже цікаве. Від якого можна утворити унікальну спадкоємність радикальної демократичності у розвитку українського суспільства.
Чому ж воно настільки маловідомо? Все просто. Панівною теорією в історічній науці було (і лишається значною мірою) уявлення, що чим більшою та складнішою є економіка, архітектура та ритуали, тим більш розшарованою та вертикально диференційованою має бути соціальна організація цього суспільства. З цієї причини багато дослідників припускали, що за величезними селищами Трипілля лежать складні ієрархізовані структури. Хоча насправді «демократичні» структури, суспільства без правителів, могли існувати протягом усієї історії, незалежно від чисельності населення та етапу технологічного розвитку паралельно з вертикально ієрархізованими. А виключення таких суспільств з історії могло бути зумовлене інтересами можновладців.
Почасти це схоже на міфологему «Дикого поля», як джерела загрози. Ця міфологема повстала з орієнталізму, тобто відштовхування від тюркської спадщини, як чогось чужого та ворожого, і спирається на образ одвічної боротьби Русі зі Степом. Хоча на Степ можна дивитися зовсім інакше — як на невід'ємну (якщо не підставову) складову українства. Але то вже інша історія.
