Я білорус і хочу звернутися до своїх співгромадян. У минулому та позаминулому роках, коли я закликав вас діяти рішучіше, ви мені відповідали: сидиш там у своєму безпечному Київі, от і сиди, обійдемося без твоїх порад. А ще ви казали, що зробили в жорстких умовах все, що могли. І це було правильно, тому що ви уникнули путінської окупації та численних жертв. Під шквалом ваших обурених коментарів я нарешті погодився. 

Ну ок:

— Тепер я під Васильковим наче у фільмі-катастрофі. Минулої ночі довелося побачити щось на кшталт репетиції ядерного удару. А зараз Путін заніс руку над реальною червоною кнопкою. І хоча через хвилину після того, як про це повідомили, хазяйка крикнула, щоб ми йшли їсти борщ, бо охолоне, і взагалі у нас найкращий у світі погріб, нехай їхня ядерна зброя йде за «‎русским кораблём», воно якось напружує. 

— Білорусь де-факто окупована російськими військами. І стала співучасником агресії проти України. (Тепер вже де-юре також.)

— Цілком можливо, що білоруси вже масово гинуть. Принаймні вірити жодним заявам Лукашенка аж ніяк не можна, якщо це не загрози. А на полях та дорогах України тисячі неідентифікованих трупів загарбників. Наавіть якщо сьогодні білорусів там поки що немає, завтра точно будуть. Просто послухайте, що саме каже Лукашенко з цього приводу. 

— Опинившись у міжнародній ізоляції, Росія неминуче почне вільне падіння у глибоку прірву. Слідом за нею туди із свистом полетить Білорусь (це якщо нинішня прірва, де вона є, вам не здається достатньо глибокою).

— І, власне, найголовніше: було б наївним вважати, що після натискання Путіним на червону кнопку білорусів не зачепить. 

Чесно, я не розумію, які ще потрібні аргументи, щоб почати діяти. Нормального життя більше немає. І не буде. Допоки психопатичні режими режими Путіна та Лукашенка не будуть повалені. 

Бачу в соцмережах купу дивних повідомлень від білорусів: українці до нас несправедливі, вони нас ніколи не розуміли, тепер незаслужено ображають, а Україна взагалі до останнього торгувала із Лукашенком, і що, ми маємо кластися під танки, щоб їх захистити? 

Ну камон, що це за дітсадок. Щоб там не було, зараз українців вбивають ракети, запущені з території Білорусі, не навпаки. Але ці ракети вбивають не тільки українців, вони вбивають майбутнє білоруського народу. Не в абстрактному, а в дуже конкретному значенні. Саме за своє майбутнє настав час діяти. 

Ви мені колись казали, куди нам голоруч проти до зубів озброєного режиму. Мали рацію. Тепер є можливість приїхати в Україну, щоб стати до лав збройних сил в складі інтернаціонального легіону. Отримаєте шанс зустрітися з лукашенківськими посіпаками на рівних. Не готові воювати? Волонтери потрібні в різних мирних сферах. Не можете залишити країну через особисті обставини? Починайте дієвий мирний спротив. Зараз немає нічого важливішого. Ні-чо-го. 

Коли минулої ночі ракети влучили зовсім поряд в нафтобазу, зайнялася апокаліптична заграва, спочатку здалося, що по нас ударили ядерною бомбою. Це було жахливо. Набагато страшніше, ніж вийти проти омонівців. Але водночас це було... велично. Мені з усією ясністю побачилося, що так догорає імперія. Одна з найогидніших імперій в світі. 

Разом ми можемо це зробити — допомогти їй згоріти. Вибір у нас невеликий: або згорить вона, або згорім всі ми.