Не ми живемо в світі -- світ живе в нас; не мудрець, поет чи художник транслює одкровення -- то одкровення, інформація, знання проявляється в нас і всьому сущому.
Немає жодної суперечності між наукою і релігією, між фізикою і лірикою: наука, релігія і мистецтво є гілками єдиного дерева, дерева пізнання. Немає навіть суперечності між людиною і природою, між живим і неживим -- це все різні прояви Всесвіту, гілки світового дерева. Усе суще відображає світ доступними йому засобами.
Світ відображається у фізичному законі, графіку функції, математичній чи хімічній формулі;
в одкровенні Мойсея на горі Синай, Будди під деревом Бодхі, Пророка у ніч Міраджу, Ісуса Христа, який у пустелі побачив усі царства світу;
в наскельних малюнках первісних людей і фресках Мікеладжело, у співах мисливців-збирачів і музиці Моцарта;
у мегалітах, ступах, церквах і мечетях -- як відображенні Всесвіту як храму, і відображенні внутрішнього світу людини як храму;
у мовах людей і піснях пташок;
у хімічних реакціях і візерунках на камені, у рості дерев і формуванні зоряних скупчень...
Все це -- різні прояви одного й того ж одкровення різними засобами і на різних рівнях організації Всесвіту.
Спроби вербалізувати його у священному, художньому чи науковому тексті -- це проекція багатовимірного динамічного простору в одновимірну статичну послідовність символів, яку неможливо здійснити без втрати інформації.
