Оце гуляю берегом нічного Рейну під тьмяним сяйвом ліхтарів. Човни прип'яті міцними ланцюгами на зиму до берега, доводиться ті ланцюги переступати або під ними пролазити. Раптом чую -- відчайдушний качиний крик. Спускаюся -- силует птахи, одне крило витягнуте до берега, як рука потопельника, голівка похилена, пір'я по воді плаває. Мацаю обережно -- а то старе листя, потрухле гілля, водорості. Може покинуте гніздо до берега прибилося, а може так сміттячко.
Отак і в житті -- бува думаєш щось страшне, а воно й не страшне зовсім, а просто осіннє.