Як і будь-яка імперія, РФ, аби відтягнути настання неминучого моменту власного розпаду, наразі намагається йти далі й далі у своїх загарбаннях. Їй це потрібно скоріше не для того, щоб насаджувати щось своє, а для знищення усього інакшого. Саме тому РФ ніколи не зрозуміє, що цивілізований світ розуміє під зовнішнім керуванням.
Проте, усе населення РФ дуже добре засвоїло, що таке «зовнішнє керування». А от розуміння того, що ж є зовнішнє керування у розумінні цивілізованих демократій, для 99,98%* (*цифра не точна, і є лише припущенням) населення РФ на жаль, ніколи не настане…
Здавалося б, дійсно, а в чому ж різниця? В лапках? Ну, взагалі-то, саме так! Уся різниця і є в лапках…
Про яке «зовнішнє керування» йде мова?
Пропагандистська машина РФ і її мешканці часто закидають, що, буцімто, США впроваджує скрізь т.з. «зовнішнє керування». Під «зовнішнім керуванням» в інформаційному полі РФ здебільшого мається на увазі діяльність, спрямована на погіршення життя корінного населення територій (матеріального, духовного, загалом, життя у будь-яких його проявах) і нарощування загрозливого для самої РФ воєнного потенціалу.
Часто-густо пропагандисти пов'язують цю «загрозу» з воєнними базами НАТО. «Зовнішнє керування» зокрема? особливо часто приписується тим країнам, де СРСР або РФ намагалися свого часу загарбницьким методом розширитись, але отримали дуже непогану прочуханку, беззалежно від фінального результату.
Особливо «зовнішньо керовані» за версією РФ? наразі Молдова, Балтійські країни та ми. Інші, як наприклад, Німечинна, де СРСР стримував розвиток країни і возз'єднання територій, аж до самого знищення берлінського муру (9 листопада 1989), або такі, як Куба, зараз практично взагалі не згадуються у цьому контексті. Хоча, свого часу, прецеденти у прессі РФ також були відмічені.
Спроба роз'яснення поняття у розумінні населення РФ
Населення РФ переконане, що «зовнішнє керування» з боку США шляхом розміщення баз НАТО на територіях, які не належать США, має ті самі наслідки для цих територій, що й розміщення на них регулярних військ РФ. І подібний хід думок — це цілком нормально для населення імперій, якою і є РФ.
Наслення РФ знає, що розміщення на території країни баз НАТО можливе тільки після приєднання цієї країни до організації. Населення РФ ігнорує той факт, що представник країни-кандидата, має право самостійно звернутись чи не звернутись з проханням на розгляд кандидатури на вступ до НАТО.
Чому ігнорує — я, як носій принципово іншого типу мислення, повноцінно зрозуміти наразі не здатен. І навряд зможу зрозуміти на поточному рівні власного розвитку.
Відповідно, для населення РФ норма не тільки активні пропагандистські закиди про «зовнішнє керування». Для них також видаються нормою спроби їх лідерів застосувати «зовнішнє керування» щодо інших країн задля убезпечення власних позицій.
На додачу, це підсилюється абсолютно мізерною (<0,02% за припущеннями) кількістю громадян серед населення РФ, які могли б стати рушієм змін. Але їх кількість продовжує з часом лише зменшуватись. Більш детально про найбільш вірогідні причини подібного стану речей ви зможете прочитати за цим посиланням.
Чечня і Інгушетія — території під зовнішнім керуванням РФ
Є дійсно яскраві виключення з цього правила про застосування термінів. Це Інгушетія і Чечня. Дужче, ніж в Чечні, РФ отримувала дюндюлєй (принаймні, якщо судити з офіційних джерел) лише у поточній війні з нами. На жаль, Чеченська Республіка, як і Інгушетська, зараз суб'єкти РФ. Тобто, фактично, обидві території, після їх розділення, зрештою перейшли під зовнішнє керування РФ, хоча й з певними поправками щодо Чечні.
Зверніть увагу — на цей раз лапок немає. Інгушетія на всі 100% під зовнішнім керуванням у РФ: РФ давно розмістила там власні війська, використовує місцеве населення собі на користь та помаленьку асимілює територію під власні потреби.
Проте, щодо Інгушетії термін зовнішнє керування не вживається, незалежно від наявності умовних лапок, ні серед цивілізованих країн, ні серед пропагандистів РФ. Що ж стосується Чечні, то я, відверто кажучи, не знаю як було б доцільніше: зовнішнє керування чи все ж «зовнішнє керування». Про її специфічну роль, можливо, навіть варто було б написати окремо.
Як імперії готують території до початку зовнішнього керування?
Імперії, відповідно до своєї головної рушійної мети (розширення власних кордонів за рахунок загарбання нових території), часто не мають частіше взагалі жодної необхідності у відкритому об'явлені про своє бажання взяти певну територію під зовнішнє керування. Принаймні, це точно не стосується РФ. Натомість, вони активно застосовують різні види шпіонажу і диверсійної діяльності.
Якщо коротко (з профанської точки зору): засилають власних агентів, або вербують без принципових місцевих, які курують дії державників-маріонеток, «колотять воду», збурюють народні маси, та будують іншими способами сприятливе підґрунтя до подальшого загарбання імперією цих територій. В тому числі, шпигують та збирають інформацію.
(Не)гіпотетичний приклад №1: без конкретних прізвищ керівників
Було б дивно, якби якась політична фігура (наприклад, голова певної адміністративного органу), що має повноваження і функції, реалізація яких не потребує виїзду за кордон ВЗАГАЛІ, катався б з президентом скрізь де тільки можна? Знаходився б з ним на всіх прес конференціях, сидів на офіційних, неофіційних, і, можливо, абсолютно таємних для загалу, переговорах, зустрічах, нарадах? Звучить, як якась дикість.
Це приблизно те саме, якби завхоз, головний бухгалтер, чи начальник охорони лікарні, ходив скрізь за головним лікарем: на наради, в місцевий Департамент Охорони Здоров'я, в МОЗ, на зустрічі з інвесторам, на симпозіуми, на конференції, на перевірки, на дружні посиденьки з іншими головними лікарями… Як виглядає подібна ситуація? Дещо абсурдно, чи не так?
(Не)гіпотетичний приклад №2: без конкретних назв адміністративних установ і прізвищ посадовців
Часто-густо, якщо імперія бажає здійснювати максимально вагомий вплив і контроль за підготовкою до загарбань — вона, здебільшого, користуючись свідомою (або й не свідомою) підтримкою серед місцевих управлінців, може захоплювати контроль або реформувати державні установи.
Найефективнішою методикою, безумовно, є повне знищення попередньої державної установи з формуванням нової, що її заміщатиме (АП-ОП). Шляхом функціональної анігіляції попередньої державної установи і формування на її місці аналогічної за своїми функціями. Тоді з'являється чудова можливість для набору необхідних людей на ключові позиції кадрової структури нової установи.
Додатково, з'являється можливість швидко позбавитись від вірних своїм обов'язкам посадовців, що мали посади у попередній установі ( бо ж нова установа часто = абсолютно нові працівники). Такі посадовці чинять опір новоствореній системі і агентам імперського впливу, сповільнюючи прогрес їхньої руйнівної місії. Часто буває так, що у новосформованого агентурно-запроданського тандему немає на подібних посадовців жодних важелів впливу, а будь-який непрямий тиск не дає необхідного ефекту.
В такому випадку, часто виникає потреба у проваджені певних законодавчих, внутрішніх, або інших розпорядчих змін, які б змогли допомогти позбутися подібних принципових посадовців і працівників. Отут найбільш ефективною методикою буде…
(Не)гіпотетичний приклад №3: без конкретних назв вищих органів державної влади
Найгірший варіант для території, яку має на меті піддати зовнішньому керуванню імперія — це швидке захоплення влади у головному законодавчого органі цієї території (у нас — це Верховна Рада). Особливо ефективно це можна зробити у тому випадку, якщо певна особа одноосібним рішенням здатна розформувати цей законодавчий орган (у нас — такі повноваження, на жаль, прописані).
А далі, якщо агенти імперії працюють хоча б відносно ефективно, формування нового органу також піддається необхідній корекції. Цікаво, що часто-густо, якщо головний законодавчий орган сформовано здебільшого з людей випадкових, лише з незначними вкрапленнями явних агентів імперії, то робота такого фіктивного за своєю структурою органу буде ефективною лише до певної межі.
Є досить велика вірогідність, що зрештою ці випадкові люди, що в дійсності не зацікавлені у процесі законотворення, перестануть діяти злагоджено і бути добре керованими. Часто, кожен з них, у першу чергу, дбатиме про власні інтереси. На жаль, поступово схожі процеси відбуватимуться і в центральних органах виконавчої і судової влади, поступово розповсюджуючись «нижче» по гілкам, на місцеві обласних і місцевих рівнях.
Що є зовнішнім керуванням з точки зору прогресивних держав?
Тепер, поговоримо про те, що мають на увазі під зовнішнім керуванням держави прогресивних демократій.
Зазвичай, під зовнішнім керуванням у розумінні прогресивного світу є запрошення на деякі ключові посади людей, що мають значний досвід. Власне досвід керування. Важливо, аби вони не були зацікавлені у тому, що тут буде після закінчення терміну дії їх контрактів. І загалом, досягнути подібних результатів — це цілком можливо.
Люди, з гарним досвідом керування, в більшості й так мають абсолютно все, що їм було, або буде треба у цьому житті. І посада, на яку їх гіпотетично буде запрошено (до прикладу, Міністра охорони здоров'я України), майже точно не зможе принести їм жодних бенефітів, яких би в них не було до приходу на цю посаду.
Дійсно досвідчений, ефективний управлінець може вибудувати за відносно короткий термін функціональну, поновлювану і життєздатну систему, яку буде дуже складно розвалити будь-яким агентам недружнього впливу. Головна ідея створити умови, де такому управлінцю ніхто не буде створювати серйозних додаткових проблем і утисків.
Подібні методики неодноразово застосовувались, тестувались і підтверджували свій позитивний вплив у роботі найрізноманітніших за своїм призначенням установ і організації (особисто я це бачив на прикладі деяких виробництв, роботі відділів продажу, маркетингових компаній). Зокрема, свого часу про певні загальні аспекти подібного підходу розповідав мій дід, що тривалий час працював директором школи, а пізніше успішно використовував адаптований досвід у роботі парторгом.
Нащо потрібні стійкі структури центральних органів влади?
Роздивимось США, як приклад того, про що я намагаюсь розказати: Дональд Трамп поводив себе за каденції надзвичайно дивно. Без додаткових коментарів. Зараз бачимо, як Джо Байден, людина дуже поважного віку, що часто-густо губиться на фоні важливості покладених на нього повноважень. Але, відверто кажучи, я був би дуже радий, аби мій мозок зміг так функціонувати як це робить його мозок у мої 80 років.
Разом з тим, ті міцні структури центральних органів влади, абсолютно незалежно від того, хто наразі президент і яка більшість у конгресі США, чітко виконують усі свої функції (принаймні я це так вбачаю, як профан у цій справі, і людина, що не є громадянином і навіть резидентом США).
З органами що йдуть нижче по гілкам, включно з місцевими владними органами, я чомусь впевнений, теж все відносно непогано. Хоча з ними традиційно справи гірші, ніж з центральними майже скрізь. Безумовно, час від часу і вони страждають від дій різних агентів впливу з країн, що налаштовані до США вороже. Але масштаби шкоди годі й порівнювати, наприклад, з нашими.
Мої теоретизування на тему
На мою думку, піддати прогресивному зовнішньому керуванню (такому, що описано у попередньому розділі), в першу чергу, необхідно було б топ-посади у деяких міністерствах. Саме виконавчі гілки влади у більшості (за деякими виключеннями) здебільшого майже мертві. Разом з тим, вони мають продукувати життєздатних, розумних, мотивованих і ефективних кадрів для усієї країни.
Власне, з того, з чим особисто за життя безпосередньо стикався я: МОЗ, МОН, Мінмолодьспорт, Мінагрополітики, Мінсоцполітики, працюють й працювали просто жахливо. Допускаю, що моя поточна думка взагалі не відповідає дійсності. Разом з тим, я й веду абсолютно не до того.
Зрештою, наприклад, мені було приємно спостерігати за роботою пані Уляни Супрун, коли я працював в установах, що були опосередковано підпорядковані МОЗ. Проте, певні дії, що їх вчиняли окремі мої колеги на місцях, не можна пояснити нічим, окрім як повною відсутністю (або абсолютною профанацією) профільної освіти. Власне, в деяких аспектах, маю визнати, це стосувалось зокрема і мене.
Особисто я вважаю, що найвпливовіші зміни, безумовно, привнесе перебудова структури МОН. Підготовка майбутніх кадрів всіх сфер, в першу чергу, лежить на плечах саме Міністерства Освіти і Науки. Саме можливість отримати адекватну освіту на місцях — це основа основ. Як зараз справи з освітою в України, ви певно, розумієте й самі. На жаль, вчитись самостійно здатен не кожен. І це, безумовно, необхідно враховувати.
То який вихід?
Абсолютно невідомо, кого українці оберуть далі собі у владу. Ризики обрати чергових Януковичів (або їх аналог) будуть, на жаль, завжди. Допоки можливість отримання статусу Громадянина України з усіма відповідними правами (про які здебільшого всі верещать) і обов'язками (які часто ігноруються) буде набуватись населенням автоматично за фактом народження на території України.
Проте, якщо заветувати будь-який вплив на топів, запрошених на міністерські посади, вичекати, поки вони сформують фундамент і передадуть необхідний досвід обраним ними ж кадрам серед місцевих — це може докорінним чином змінити всю країну.
А найкращі місцеві кадри — це ті, що не ставлять у ключові пріоритет особисте збагачення, цінують і охоче переймають досвід інших, завжди воліють навчитись чомусь новому, та зараз активно боронять нашу державу. Значна кількість саме таких людей представлена у русі українців «Демократична Сокира».
Природно, що «Сокира» наразі не лише воює, а й активно займається волонтерством. Завжди звітує про надходження й закупівлі. Щоб детальніше ознайомитись з поточною діяльністю «Демократичної Сокири» і побачити всю останню звітність і поточні волонтерські активності натисніть сюди.
Також, Ви можете доєднатись до волонтерської діяльності у вашому місті на добровільних засадах (наприклад, водієм, вантажником, логістом і т.і.). Більше — дізнавайтесь у чатах та соціальних мережах ваших місцевих осередків.
Більше про діяльність руху українців «Демократична Сокира» і поточні важливі новини України знайдете у соціальних мережах за посиланнями:
Facebook | Twitter | Instagram | Telegram |
Примітка: В цьому есе відсутні посилання на наукові дослідження, конкретні приклади з історії, імена, а також точні дати. Його основне завдання — змалювати концепцію. Будь ласка, напишіть розлого в коментарях щодо тих аспектів цього тексту, що містить будь-які помилки на рівні фундаментальної логіки.
