Поки всі адекватні жителі України рвуть собі зв'язки і хрящі аби допомогти армії, а воїни б'ються за нас і нашу країну, багато хто не помічає одного цікавого елемента — наскільки більшість цивільного населення стала черства і злобива.

Мова йде, в першу чергу, про тих, хто не має, або не виявляє активної громадської позиції.

Конкретний приклад: вчора сидів з однією цікавою в усіх сенсах, симпатичною панянкою у центрі Вінниці й побачив трьох дівчат 8-10 років, що ходили від однієї купки людей до іншої.

Малі були охайно одягнені і загалом поводили себе дуже чемно.

Проте, більшістю люди взагалі не реагували, або відганяли дітлашню характерними помахами руки, як набридливих мух.

Здавалося, що той факт, що їх не криють матом деякі особливо культурні жителі і гості міста, був продиктований лише віком цих дівчат.

Зрештою, дійшла черга й до нас. Кажуть:

- Здравствуйте, не хотите ли купить изделия из бисера?

Я мовчав й чекав на розвиток подій, а от моя сердечна подруга зацікавилась.

- Показуйте, — каже. — Що там у вас є?

І вони щось там почали щебетати, цвірінькати, тьотьохкати вже вчотирьох. Я мало що зрозумів, бо не дуже на тому знаюся, та й загалом — думками в ту секунду був трохи далеко.

Але зрештою, після недовгих перемовин моя супутниця вибрала виріб, фото якого я додаю. Дуже елегантний у своїй простоті, майстерно виконаний і бездоганно підібраний під її тонкі пальці.

І тут, як завше буває у осіб чоловічої статі в такі моменти, настав мій час:

- Скільки ви за нього хочете?
- П'ять гривень, — кажуть.

На жаль в мене в гаманці не було п'яти гривень, а тому я купив їх чудовий товар з страхітливою націнкою в 400%. Що поробиш? Я завжди був паскудним торговцем.

Після того, як факт продажу був закріплений передачею дітлахам грошенят, я вперше за довгий час відчув і побачив, як виглядає радість в поведінці абсолютно чужих для мене людей.

Вони почали сміятися, ґелготіти, зачали радо штовхатися й побігли, скорше за все, до своїх мам або інших родичок, що стояли з дитячими візочками трохи вдалині. Добігли й стали їм щось розказувати. Тоді вже дорослі почали показувати нам здалеку великі пальці, посміхатися і демонструвати інші невербальні ознаки схвалення наших дій.

Отже, маємо: за 20 грн. ми отримали трьох щасливих дітей, трьох посміхнених мам і крутий, хенд мейд, обручкоподібний виріб для найцікавішої і найгарнішої дівчини, з якою я коли-небудь мав честь спілкуватися.

Цілком можливо, що у якоїсь з цих 7-ми осіб хтось зараз воює на фронті, день і ніч волонтерить, не доведи Боже знаходиться в полоні, або якимось іншим чином докладає сил до нашої спільної перемоги й зараз не може бути поряд.

Думаю, наприклад, батьку, який на 5 хв. увечері вирвався подзвонити власній дитині, буде цікаво і радісно послухати історію, як його дочка вперше продала плоди своєї творчості, та ще й одразу з такою достобіса величезною націнкою.

Себто, в кінцевому результаті ми за 20 грн. підняли настрій усім учасникам події, яких я побачив безпосередньо і, цілком можливо (я навіть впевнений), що й ще комусь додатково.

Відтак, будь ласка, робіть маленькі і великі добрі справи. Про них, скоріше за все, не напишуть в газетах і їх не покажуть по телевізору.

Зате, той, хто ширить навколо себе позитив і доброту, а потім уважно спостерігає за результатами своїх дій, ніколи не буде ходити в поганому гуморі, похнюпленим, або роздратованим.

Це аксіома, яку я вивів для себе нещодавно, коли мав трохи часу, натхнення, а також можливість поспілкуватися з розумними й цікавими людьми.

З іншого боку, є деяка вірогідність, що потім малі куплять собі за отримані грошенята пляшку пива, пару циґарок, або ще якусь подібну гидоту.

От і думай собі — добре ти зробив, чи зле.

У цій ситуації, я думаю, все зроблено добре.

Головне — думати наперед...

Оце точно буває дуже складно.

А як у вас з цим процесом справи?