Війна не скасовує відповідальність. Навпаки — робить її більшою.
Справа колишнього командира 155-ї окремої механізованої бригади Станіслава Лучанова стала одним із найрезонансніших військових скандалів останніх місяців.
3 липня правоохоронці отримали повідомлення про зникнення двох цивільних братів на Київщині. Як повідомила Національна поліція, під час огляду їхнього будинку було виявлено сліди пострілів і пошкоджену систему відеоспостереження. Уже 9 липня тіла чоловіків знайшли закопаними в лісосмузі на території Полтавської області.
За даними слідства, після побутового конфлікту група військовослужбовців викрала братів, незаконно утримувала їх, а згодом убила. Серед підозрюваних — колишній командир 155-ї окремої механізованої бригади Станіслав Лучанов та інші військовослужбовці цього підрозділу. Станіславу Лучанову повідомили про підозру в організації незаконного позбавлення волі та умисного вбивства двох людей. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув'язнення. Остаточні висновки має зробити суд.
Передусім ця історія — людська трагедія. Один із братів понад два роки захищав Україну в лавах Національної гвардії, брав участь в обороні Києва, а їхній батько загинув на фронті у 2023 році. Родина, яка вже втратила чоловіка на війні, тепер втратила ще двох синів.
Проте вже зараз ця справа порушує питання, яке виходить далеко за межі одного кримінального провадження.
До призначення комбригом Лучанов був начальником штабу 425-го окремого штурмового полку «Скеля» та мав державну нагороду — орден «За мужність» III ступеня. Тим тривожніше виглядають підозри, висунуті слідством.
За офіційною інформацією, після початку розслідування Лучанов самовільно залишив військову частину. Уже сам цей факт ставить питання про те, яким має бути командир, адже саме він має бути прикладом дисципліни та дотримання закону.
Якщо версія слідства підтвердиться, найстрашніше полягає в тому, що люди, покликані захищати громадян, могли використати силу, зброю і надані їм державою повноваження не для захисту, а для особистої справи.
Саме тому до військових завжди висуваються особливі вимоги. Вони мають бути прикладом дисципліни, професіоналізму й поваги до закону. Люди, які отримують право застосовувати силу, повинні насамперед уміти нею не зловживати.
У цій ситуації немає місця спробам виправдати когось погонами чи бойовими заслугами. Але так само немає права переносити відповідальність окремих людей на всю українську армію. Бо цього й добивається російська пропаганда — щоб кожен такий злочин ставав приводом поставити під сумнів Збройні Сили загалом.
Показово, що навіть 425-й окремий штурмовий полк «Скеля» окремо заявив про свою непричетність до цієї справи та закликав не ототожнювати весь підрозділ із діями однієї людини. Це правильний принцип. Відповідальність має бути персональною.
Наслідком подібних дій може стати не лише людська трагедія, а й втрата довіри. Саме тому ця справа потребує чесного, неупередженого й принципового розслідування. Адже довіра до армії тримається не на замовчуванні злочинів, а на впевненості, що закон однаковий для всіх.
