Грошей немає. Знайома фраза, правда?

Але цього разу її фактично озвучує міністр фінансів.

Сергій Марченко каже, що ми «дійшли до межі». Держава вже відкладає некритичні видатки, а якщо ситуація погіршиться, можливі затримки з іншими платежами.

Звучить не дуже оптимістично.

Особливо якщо подивитися на наступний рік.

Україні у 2027-му потрібно $52,6 млрд міжнародного фінансування. Поки підтверджено близько $20 млрд. І це завдяки підтримці міжнародних партнерів, без якої цей бюджет узагалі важко уявити.

Проте залишається ще $32,6 млрд, які треба десь знайти.

Де ж їх шукати? У наших кишенях?

У проєкті бюджету вже врахувані додаткові надходження від податкових змін, яких Верховна Рада ще навіть не ухвалила. Серед них — можливе підвищення ПДВ, нові правила для міжнародних посилок, вищі акцизи на пальне. Але чи вистачить цього? Дуже сумнівно.

Інший варіант — економити.

Уряд уже знайшов 70 млрд грн економії — ці гроші планують спрямувати на оборону. І економити доведеться далі: війна стає дорожчою.

Поки що режим економії стосується передусім необоронних видатків. Пенсії та зарплатиобіцяють не чіпати.

Але ми маємо пам'ятати, що можливості економити теж не безмежні.

І є ще одна кишеня – не українська.

На неї, до речі, дивиться й сам Мінфін. Марченко вже називав заморожені кошти РФодним із можливих джерел фінансування потреб України.

У світі заморожено майже €300 млрд російських державних активів. Близько €210 млрд із них — у Європейському Союзі.

Поки що Європа використовує переважно доходи від цих коштів. У серпні ЄС спрямував Україні чергові €1,4 млрд таких надходжень.

А до самих російських активів поки не торкаються.

Причини відомі: юридичні ризики, суперечки всередині ЄС, побоювання щодо наслідків для фінансової системи. Це справді складне питання, і вдавати, що достатньо просто натиснути кнопку й переказати Україні €300 млрд, було б несерйозно.

Але давайте поставимо інше питання.

Хто врешті-решт має оплачувати війну Росії?

Українець через вищі податки?

Європеєць через нові кредити та допомогу Україні?

Чи все-таки держава, яка цю війну почала?

Мені здається, відповідь тут принаймні варта значно наполегливішої політичної розмови.

Бо нескінченно збільшувати податки не можна. Нескінченно скорочувати видатки теж. А «надрукувати гроші» — це вже крайній варіант: пан Марченко попереджає про ризики девальвації та інфляції.

Тому я б не сказав, що «грошей немає».

Гроші є.

Питання в тому, де ми їх шукаємо — і хто в результаті отримає рахунок за цю війну.

Як думаєте, хто має платити?