- На світлині: Інавгурація Інязора ерзянського народу. Київ, 12 вересня 2019 року
Тези виступу під час онлайн-дискусії «Чи може Україна бути адвокатом корінних народів РФ» 29 травня 2020 року
Слід зазначити, що для України саме по собі питання допомоги корінним народам РФ має дві складові. Одне – це те, що РФ є ворогом України, який не полишає надії знищити нашу країну. Незалежно від того, хто при владі у Кремлі. І у цьому контексті, саме по собі існування Росії у нинішньому вигляді, як псевдофедерації, озброєної агресивною ідеологією «Русского міра» не передбачає у перспективі існування України. І тому важливою є всебічна боротьба з цим утворенням, пошук на цьому шляху проблемних місць РФ та союзників, які могли б допомогти досягти цієї цілі.
По перше, така активність з використання проблемних місць РФ, їх подразнення, особливо у союзі з іншими зацікавленими сторонами, примус Кремля розв'язувати власні питання залишає йому менше можливостей для агресивних дій проти України як безпосередньо на нашій території так і у світі. РФ, оперуючи брехнею активно використовує звинувачення України у нібито пригніченні меншин. Минулого року для цього навіть був використаний майданчик ООН, коли Росія ініціювала обговорення нашого «Закону про функціонування української мови як державної» одразу після його прийняття під приводом того, що в такий спосіб нібито обмежуються права росіян в Україні. При цьому власне політика РФ по відношенню до корінних народів, які проживають на її території, спрямована на їх асиміляцію дозволяє виносити цей фактаж на найвищі трибуни на цілком логічних підставах. Така демонстрація справжнього обличчя РФ зменшить теж її активність та негативно вплине на її образ у вільних країнах.
По друге, однозначно не менш важливим, є суто етичний та гуманістичний підхід. Хто як не Україна знає, що таке виживання в імперії, коли тобі не дають розвиватися, коли ти перебуваєш під загрозою геноциду, коли відбувається імітація національного та культурного життя. Тим більше, що Україна задекларувала з 1991 року вірність моральним принципам і їх дотримувалася: позбавилася ядерної зброї, не мала конфліктів з сусідами. Можна навіть сказати, певним чином поплатилася за свою наївність у міжнародній політиці, отримавши агресію від РФ. Але це не означає, що ота моральність повинна відтепер залишитися осторонь. Є не тільки матеріальне, але і моральне, що визначає політику, і саме тому є необхідність підтримати корінні народи РФ у їх боротьбі з федеральним центром.
Існує низка чинників, які сприяють цьому. У першу чергу, як це не парадоксально звучить – саме брехливість російської політики у напрямку національних меншин. Тобто наявність величезного за обсягом фактажу, який, щоправда, треба збирати і постійно моніторити, (але то трохи інша проблема про яку я скажу пізніше). Певна готовність значної частини Заходу після агресії проти України сприймати цю інформацію. Світ не тільки «втомився від України», світ бачить і реальне обличчя Москви теж на цьому тлі. І є ще один момент – месіанство чи як його вірніше назвати, але на Заході є віра у принципи демократії. Не для всіх це релігія, але, це дуже важливий чинник для людей — політиків типу Маккейна. Тож вони теж можуть допомогти. Третій чинник склався вже у результаті роботи власне України. Це наявність наріжного каменю, який закладений минулим скликанням Верховної Ради: Постанови 10125 (докладніше щодо неї піде трохи нижче), на яку тепер можна опертися, це є стартовим документом, юридичним, з фактажем та обґрунтуванням. Ну і ще один момент Україна вже веде війну з РФ, ми поруч з нею, тож, цілком закономірно, що саме ми можемо представляти інтереси народів РФ.
Принципами нашого адвокатства мають бути активна наступальність, інформованість та безпосередній контакт. Вище вже був згаданий справжній приклад активної наступальної дипломатії з чисто українською ініціативою у боротьбі. 30 травня Верховною Радою була прийнята Постанова № 10125 «Про звернення до ООН, ПАРЄ, ПА НАТО, ПА ОБСЄ національних парламентів держав світу стосовно порушення прав корінних народів РФ». Парламент спромігся прийняти її 234-ма голосами. Слід зазначити, що подібного прецеденту, з настільки жорстким парламентським документом щодо Росії та закликом відреагувати на систему пригнічення корінних народів РФ не було на території усього пострадянського простору. Можна також відзначити той факт, що у Постанові поняття корінні народи використані не за тією практикою, як до цього звик Кремль – малочисельні народи Сибіру та Далекого Сходу. У цьому випадку це народи і європейської частини РФ, які є великими за чисельністю, часто навіть з історією власної державності як, наприклад, татари. Прийняття ж стало можливим завдяки серйозній роботі експертів громадянського суспільства з парламентом та серйозному обґрунтуванню у вигляді фактажу, який був зібраний та озвучувався під час кількох заходів у Києві. Після появи подібного документа є можливість розгорнути наступ на РФ і зробити це не тільки для відвернення уваги Кремля від України на внутрішні проблеми та залучення інших країн для тиску на правлячий в РФ режим через ці порушення. Існують принципи гуманізму, прав людини та демократії, які необхідно виконувати. І допомога корінним народам РФ саме така робота.
Тож ми можемо стати цим майданчиком та адвокатом. Не варто думати, що це все легко. Є кілька проблем які можна виділити. Певна неготовність в Україні, яка насправді може бути подоланою. Про що йдеться: суспільство та державні інституції недостатньо інформовані про ці рухи, взагалі про народи РФ та живуть старими міфами. Деякі речі можна пояснити – після агресії РФ і відсутності реальної опозиції цим діям, тяжко повірити, що серед народів РФ є союзники. Тим більше, що на це працює і російська пропаганда з образами «бурятських танкістів». Ще приклад такого негативного образу, у чомусь логічного, такого, що його можна пояснити, але певним чином накинутого ззовні і однозначно шкідливого — використання щодо росіян терміну «мокша» у зневажливому контексті як заміщення назви власне росіян. Насправді ж, це окремий фіно-угорський народ, який до того ж потерпає від асиміляції. Тож є необхідною просвітництво, інформація про національні рухи народів РФ. Однак, ця проблема є обопільною – не треба уявляти, що національно-визвольних у рухах народів РФ, спрямованих проти Кремля або «центру» усі вже однозначно готові сприйняти Україну як адвоката та союзника. Тут три причини: антиукраїнська пропаганда, яка є безальтернативною у РФ, адже ми добре уявляємо тотальність російського телебачення, відсутність українського інформування народів РФ про справжнє життя України та її мету у боротьбі з РФ (з огляду на припинення нашого іномовлення, ця проблема поглиблюється) та старі конфлікти і образи, про які ми часто навіть не уявляємо, на яких грає ФСБ (вдалим прикладом тут є Кубань та адигейсько-черкеська спільнота, значна частина котрих вважає, що саме українці в особі козаків-чорноморців брала участь у геноциді черкесів і абсолютно не сприймає ставлення українців до Кубані як до частини етнічної української території).
Що можна і треба зробити. На рівні держави повинно йти інформування – іномовлення на мовах корінних народів РФ так само які і російською щодо України та навіть справ у національних регіонах РФ (як приклад можна говорити про діяльність товариства ерзян України «Ерзянь Вал» та його голови, Інязора ерзян Олександра Болькіна, але це має здійснюватися системно саме як частина державної політики). Друге – вивчення проблем національних регіонів та народів РФ. Наразі це проблема немає системності – уявлення про регіони РФ доволі умовне – паспорт автономій не складається навіть у спеціалізованих установах, що дуже помітно під час науково-прикладних заходів щодо РФ. Третє — контакт, хай умовний та неформальний поки що з регіонами РФ, бо еліти національних регіонів повинні знати, що після завалу РФ багато буде залежати у побудові відносин Києва з ними, від того, чи саботували вони агресивні рішення Москви щодо України. Четверте — використання для просування цього наративу різноманітних міжнародних майданчиків. У Постанові 10125 вони прописані, але їх насправді більше: Форуми, експертні зустрічі у рамках ООН, Парламентських Асамблей, наукові та експертні зустрічі. Використання території та українська ініціатива для проведення круглих столів та інших заходів з висвітлення проблем народів РФ та вироблення механізмів їх вирішення, можливість створення в Україні ЗМІ народів РФ. Гостра та навіть неадекватна реакція Москви на ці нечисленні заходи, що вже відбуваються в Україні, як наприклад інавгурація Інязора ерзян у Києві у вересні минулого року свідчить – вона слабкіше ніж про це можна думати, вкрай вразлива, звідси і її істерики.
