Зустріч Зеленського та Путіна
Про зустріч Зеленського та Путіна розмова ведеться вже не перший місяць. Президент України давно заявив про готовність до переговорів з ВВП у будь-якій точці українського Донбасу, натомість інша сторона чекає на рандеву в Москві, але з обмеженим колом питань. Так як перші публічні заяви були оголошені ще в теплу пору року та ДО завершення будівництва Північного потоку – 2, то їх можна було сприймати «крізь пальці».
Однак, не побоюсь цього слова, ГЕОПОЛІТИЧНО ситуація за пару місяців стрімко змінилась. Москва, як фактичний монополіст, вже по повній шантажує ЄС ціною на газ, привіт Третьому енергетичному пакету з посиленням прав СПОЖИВАЧІВ, вимагаючи в свою чергу прискореної сертифікації ПП-2. Так як ціни на блакитне паливо вже обновили історичні максимуми, то Європа вже по-трошку починає задумуватися у цьому напрямку, окремий привіт за дану ситуацію до «фрау Ріббентроп» (хоч можливо чи скоріше за все ми не все знаємо…). «Зима вже близько…» — це не тільки цитата з культового серіалу «Ігри престолів», а й об'єктивна реальність, і від того на скільки вона буде холодна, залежить і політична шахівниця як у ЄС загалом, так і Україні зокрема. В Українських газосховищах наразі +/- 18,7 тис.м3 газу, що в принципі достатньо для того, щоб перезимувати, однак за умови помірних мінусових температур. От саме в таких диспозиційних позиціях до нас «прилетіла вісточка» від росЗМІ про перелік пунктів, які згоден Путін обговорювати на зустрічі з Зеленським, а саме:
• Відновлення повноцінних дипломатичних відносин;
• Повернення послів до Києва і Москви;
• Зняття торгово-економічних обмежень;
• Скасування санкцій щодо фізичних і юридичних осіб;
• Відновлення транспортного сполучення;
• Підготовка угоди про постачання і транзит газу після 2024 роки;
• Підтримка будь-яких мирних домовленостей між Києвом і угрупованнями «ЛДНР» (тобто, Україні знову нав'язують прямі переговори з угрупованнями, а Росія з учасника війни стає миротворцем).
Тут все зрозуміло: «понять, простить, дружить…», — до того ж крадія ще треба попросити, щоб він став «добреньким» та пішов на ці вимоги. Само-собою тут ми не побачимо ні Криму (Росія вважає його своєю суверенною територією), ні Донбасу, про який написано вище.
Українська ж сторона має свою повістку зустрічі:
• Припинення вогню;
• Звільнення заручників;
• Відкриття КПВВ;
• Розмінування територій Донецької та Луганської областей;
• Обговорення питань Донбасу і Криму.
Обидві позиції мають принципові пункти відмінностей, адже направду незрозуміло для чого зустрічатися Зеленському з Путіним, якщо не обговорювати Крим та Донбас. ВВП, розуміючи свою силу (газ, зима, ПП-2 ітд) ці питання навіть не збирається піднімати, від Донбасу дистанціюється через призму посередництва між Україною та т.зв. «ЛДНР». До того ж, нові вибори Президента України мають відбутися в 2024 році, і договір на транспортування газу також діє до цієї дати. Тому, якщо Володимир Олександрових хоче йти на другий термін, то йому конче необхідно його вирішувати, а без Путіна це не можливо.
Шанси на зустріч залишаються ще й у «норманському форматі», однак обидві сторони звинувачують один одного в зриві виконання домовленостей досягнутих у Парижі, відносно виконаними вважаються два пункти (обмін полоненними та припинення вогню) з семи, тому роботи ще багато, а у Німеччини та Франції своїх проблем «по горло».
З огляду на ці обставини зустріч двох президентів під великим питанням, адже Кремль виглядає, як конструктивна сторона переговорів, а України натомість – деструктивна, не дивлячись на всю правоту нашої позиції. Однак, позиції Путіна міцніші, і з наближення опалювального сезону вони стають сильнішими. Росія, як завжди, використовує газ у своїх геополітичних цілях. Пропозиція Росії обговорити поставки і транзит газу можна назвати «умовним пряником»: Кремль хоче газ обміняти на визнання анексії Криму та визнання неучасті Росії у війні з Україною. Зеленському ні у якому разі не можна приступати на пропозиції з Москви, адже всі ми пам'ятаємо, як нас «прогинали» протягом періоду незалежності з газовим питанням: поділ Чорноморського Флоту, Харківські домовленості (як результат – окупація Криму), газовий контракт імені «Тимошенко», заповнення національної ГТС тощо.
Щодо Донбасу, то в разі зустрічі значного прориву даного кейсу, скоріше за все, не відбудеться, якщо тільки Україна не піде на обрізання власного суверенітету, тим самим прирікаючи себе на «харакірі» в майбутньому.
Нам треба розуміти кінцеву мету політики Московії – а саме ЛІКВІДАЦІЮ УКРАНИ, як суверенної та незалежної держави, і чим швидше українське суспільство у повному складі це зрозуміє, тим консолідованішою може бути відповідь на всі збройні і гібридні випади з боку московського улусу
