Тривожна ситуацію з нарощенням російського військового потенціалу на кордоні з Україною збурює як українське суспільство, так і наших міжнародних партнерів. Під виглядом військових навчань «Захід-2021» та загальної підготовки до них Росія зосередила на кордоні з нашою державою, за даними розвідки, майже 90 тисяч військових, 1100 танків, 2500 бойових броньованих машин, 1600 артилерійських і ракетних систем, 340 бойових літаків та інше озброєння і техніку. Концентрація військ відбувалася як на Північному напрямку – Білорусь, Північно-Східному, Східному та Південному – власне сама московія, ОРДЛО та анексована АР «Крим», а також Західному напрямку – Придністров'я. Також ці угруповання можуть бути посилені за рахунок трьох Центрів забезпечення мобілізаційного розгортання (ЦЗМР), які мають мобілізаційну спроможність у близько 40 тисяч осіб.
Чому концентрація військ відбувалась, а ескалації в результаті не наступило?
Є декілька складових цього питання.
По-перше: надзвичайно оперативно на цю ситуацію відреагували США, НАТО, ЄС та інші наші партнери. Саме одностайність в реакції на дії московії трохи остудили голови в кремлівських банях, і заставили їх давати задню в питанні концентрації військ на кордонах України. Однак 28 батальйонно-тактичних груп та 2 армійські корпуси в ОРДЛО поки не збираються повертатися до місць постійної дислокації, не говорячи вже про армійські корпуси московських маріонеток.
По-друге: «Граючи м'язами» та нагнітаючи ситуацію у Центрально-Східній Європі Путін прагне отримати поступки в тому числі щодо добудови «Північного потоку – 2», який готовий вже на 98%. Не дивлячись на очевидний економічний зиск його побудови, цей проект також є й іміджевим для російської влади, який демонструватиме, що мокшани здатні «продавити» і надиктувати свою волю в Європі, не дивлячись на санкційний опір США. Навіть страшно уявити, на що Росія буде спроможна, коли нафта і газ підуть в обхід України і вже не ставитиме під загрозу їх поставка в Європу, якщо в Україні почнуться повномасштабні бойові дії. Українська газо-нафтова транспортна система – це не тільки об'єкт, що акумулює кошти в бюджет від транспортування вуглеводню, а й запорука того, що масштабної ескалації на Сході не буде.
По-третє: своїми діями Путін фактично змусив Джо Байдена вдруге ініціювати телефонні переговори, тим самим, для російського загалу, роблячи картинку про те, що Президент США сам прагне до контакту з Президентом РФії. Це дуже показово, особливо на фоні того, що Байден назвав Путіна вбивцею. У планах є навіть проведення особистої зустрічі двох президентів у «третій країні». Як варіант, наводиться площадка «Мюнхенського безпекового форуму» або у Празі.
Ця зустріч однозначно стане маркером подальших взаємовідносин між державами та їх керманичами. Я практично впевнений, що Джо підтвердить свою жорстку позицію щодо відстоювання державного суверенітету України, однак, ми всі знаємо, що і Путін не відсиджуватиметься у захисті. Тому відверта розмова президентів конче необхідна у плані розставлення всіх крапок на «І». Думаю, що точки дотику будуть знайдені, і ситуація піде на деескалацію. Не факт, що всі рішення будуть до вподоби українському суспільству, тому частину з ним можуть не оголосити, але найголовніше, знову повторюю – деескалацію.
Є й інший сценарій, при якому Джо і Володя остаточно «б'ють всі тарілки» (як сталося між США та Китаєм), і московський керманич робить різки кроки в напрямку загострення ситуації в ОРДЛО і тд. Однак даний варіант менш ймовірний.
По-четверте: Росія своїми діями «вбиває одразу декілька зайців»: тисне на НАТО, США, ЄС,а також дає сигнал українській владі, що придушення п'ятої колони в особі Медведчука, Козака, закриття телеканалів, арешт майна – це речі, за які треба буде відповідати. Москва дає сигнал, що просто так це не минеться, і москвофіли в українському суспільстві можуть розраховувати на «братський народ». Єдине, що можна сказати в цій ситуації – це те, що останнього слова у цій історії ще не сказано.
По-п'яте: вибори депутатів Державної думи федеральних зборів РФ VIII скликання повинні відбутися в єдиний день голосування 19 вересня 2021 року, а рейтинги партії влади, за результатами опитування Левада-центру, опустився до рівня 27%, тобто населення незадоволене курсом і діями керманичів. Дана диспозиція вкрай небезпечна для України в тому числі. Адже ми вже не раз ставали свідками того, як перед виборами різко активувалися терористи, вибухали будинки і метро, починалося чергове «примушення до миру» тощо. Десятки, сотні і тисячі життів віддавалися як кривава жертва невідомим богам за право тримати необмежені владу в одних руках,і влада тут є самоціллю, а не інструментом досягнення суспільного блага. Тому «малая победоносная война» цілком в дусі московітів. У цьому ключі Україні особливо необхідно бути на сторожі…
І, нарешті, по-шосте: Росія демонструє світу, і в першу чергу Китаю, що вона може йти на ескалацію в стосунках з Сполученими Штатами Америки, тим самим позиціонує себе як окрему силу, глобального гравця, з яким можна на рівних вирішувати та синхронізувати геополітичні проекти або навіть змінювати архітектуру світового порядку.
Тож, Росія в чергове грає м'язами для запугування решти світової громадськості, та намагається демонструвати свою геополітичну спроможність. Іміджевість проекту «Північний потік – 2» є пріоритетною для Москви, адже його завершення і запуск може продемонструвати, що вона може не тільки протиставити себе США, а й перемагати у даному протиборстві. Китай, що вважає московію сировинним придатком для своєї економіки, може розгледіти в них молодшого партнера по зміні світового устрою, бо сам Китай вже не другий, але ще не перший у глобальному світовому порядку. Ну, і звісно, п'ята колона бачить, що московське керівництво їх не кинуло, а може надати дуже навіть дієву допомогу, особливо в напередодні власних виборів до Державної думи федеральних зборів РФ.
Що у цій ситуації робити Україні?
Як не парадоксально, але хочу перефразувати відомий вислів Російського імператора Олександра ІІІ: «В України є два союзники – її армія та суспільство». Тому від згуртованості громадянського суспільства та боєздатності війська залежить саме існування суверенної та незалежної Української держави!
