Бойові дії на Кавказі призупиняються. 09 листопада Вірменія фактично була змушена підписати акт капітуляції у конфлікті на території Арцаху (Карабах). Поразка завуальована під мирний договір з Азербайджаном, за посередництва та візування РФ.
З 00:00 годин 10 листопада 2020 року військовий конфлікт на території Нагірного Карабаху припиняється, а сторони зупиняються на займаних ними позиціях, у регіон вводяться російські миротворці, а Вірменія зобов'язується передати частину територій Азербайджану.
З текстор перемир'я можна ознайомитися з відкритих вірменських джерел.
Яка диспозиція, і хто з чим залишився?
РФ.
Не дивлячись на те, що союзник Росії по ОДКБ – Вірменія фактично капітулювала, Росія зміцнила свій вплив у цій країні. Окрім того, ті події, що відбувалися за останні 2 місяці більше скидалися на те, що Москва здійснила акт покарання офіційного Єревана, та персонально прем'єр-міністра Пашиняна, за оксамитову революцію, в результаті якої було змінено вектор розвитку країни на прозахідний. Окрім вже існуючої 102-ї військової бази на території Вірменії, РФ отримує можливість ввести близько 2 тисяч своїх вояків у якості миротворчого контингенту уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі, і вздовж Лачинського коридору. Таким чином безперешкодне переміщення людей, товарів, військ, за необхідності, буде контролюватися виключно російськими військовослужбовцями як для одної, так і іншої сторони.
Однак, в той самий час, Московія фактично програє Кавказький пост-радянський регіон, і свій вплив на Азербайджан та Грузію. Політика, що вибудовувалась тут протягом 30 років зазнала краху, і вже не відповідає сучасному стану речей і викликам, що ставить сьогодення. Створення ланцюгу зон нестабільності кремлівськими стратегами, не стримали відцентрових, від Москви, тенденцій.
В результаті збройного конфлікту член ОДКБ, «ТаЙьоЖного союзу» (Митний Союз) зазнав поразки, не дочекавшись військової допомоги від жодної з союзників (навіть не дивлячись на те, що де-факто бойові дії велись на території іншої держави), адже допомога може бути не тільки військовими силами, а й військовою технікою, обладнанням тощо. З цього можна зробити висновок, що пострадянські доцентрові російські потуги є фактично мертвонародженими, сконцентровані навколо одного центру, і неспроможні функціонувати без вказівки чи ініціативи з нього ж.
Туреччина.
Активно підтримуючи Азербайджан із самого початку конфлікту офіційна Анкара стала безпосереднім і одним з головних бенефіціарів в результаті збройного протистояння, так як перемогу Баку фактично забезпечила цілковите домінування в повітрі, головним ударним кулаком де були турецькі «Байрактари», що зробили собі не аби-яку рекламу знищуючи вірменські засоби ПВО, вузли зв'язку, військову техніку, особовий склад та ін. Ефективність їх застосування говорить сама за себе, тому само-собою вже вистроюється черга країн, бажаючих мати таких дронів і у себе. Однак, головне в цьому не тільки застосування Байрактарів, а те, хто ними керував. Всі розуміють, що з великою долею вірогідності операторами, які здійснювали бойові вильоти безпілотної авіації, були турецькі військовослужбовці.
Загалом, Туреччина стала новим лідером на пост-радянському Кавказі. Чекаємо на посилення впливу в Азербайджані, Грузії, можливо, і в українського Криму.
Азербайджан.
Фактично переміг у збройному протистоянні з Вірменією. Нагорно-карабаська республіка, як окремий суб'єкт де-факто припинив існування. Повернено під контроль Уряду більша частина бунтівної території, а та що залишилась у Вірменії може бути паралізована та завойована в лічені дні. Офіційний Баку свій зовнішньополітичний вектор практично повністю переорієнтовує на Туреччину.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв запевнив, що 10 листопада «ставиться крапка у врегулюванні багаторічного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном».
Він подякував за участь у врегулюванні конфлікту Росії та президенту Туреччини Реджепу Ердогану. Також зазначив, що рішення про мир відповідає інтересам народів Азербайджану та Вірменії й оголосив його перемогою в карабаській війні.
«Активна військова фаза закінчилася, починається політична фаза. Ми довели, що є військове рішення», — додав президент Азербайджану.
Вірменія.
Вірменські війська з Карабаху відводяться, НКР в якості буферу ліквідовується. Однак Єреван зберігає за собою ряд населених пунктів, переважно у високогірних районах, тим самим забезпечуючи можливість для повернення біженців, і зберігаючи свою присутність на даній території. Статус цих територій залишається тимчасовим, однак компромісним, щоб не довести до соціальної та гуманітарної катастрофи.
Як зазначив сам прем'єр-міністр Пашинян: «Це не перемога, але й поразки не буде, поки ви не визнаєте себе переможеним. Ми ніколи не визнаємо себе переможеними, і це повинно стати початком нашої ери національного єднання і відродження». Він підписав, те, що йому дали, тим самим уникнувши повного фіаско". "E duobus malis minus eligendum est – З двох бід обирають менш", — як сказали б латиняни.
Участь в ОДКБ та "ТаЙьоЖному союзу" (Митний Союз) не дали країні жодних дивідендів.
Практично одразу після оголошення тексту перемир'я Єреван вибухнув громадським обуренням. Населенню, якому говорили, що "ми перемагаємо", фактично прочитали акт капітуляції їх країни перед "кровними ворогами". Мітингарі розгромили будівлю Уряду, побили спікера парламенту, вимагають відставки Пашиняна. Тим самим Вірменія отримує політичну кризу та посилення геополітичного впливу Кремля.
Уроки для України
Вперше на території пост-радянського простору та ланцюжку нестабільності створеному Кремлем (Придністров'я, Донбас, Абхазія, Південня осетія, Нагірний-карабах тощо) відбулася своєрідна "мусульманська реконкіста" (розумію, що типу "кони, люди…залпи…орудий"). Держава, частина території якої була захоплена сусідом за сприяння Московії, де-факто відновила контроль над частиною власної суверенної території. Тим самим показавши приклад, що за наявності міцної економіки і раціонального використання національного багатства (Баку має величезні запаси нафти та газу), зміцнення та розвитку національних збройних сил, отримання політичної та дипломатичної підтримки від надійного союзника (Туреччина) – можливо силовим шляхом відновити територіальну цілісність країни.
Однак, треба уникати інтерполяції диспозиції Азербайджану на реалії бойових дій в Україні. Політико-правова сторона у нас схожа із позицією Баку, у той самий час, проблематика організації політичних процесів, оборони і економіки у нас більш схожа із Єреваном. Тому нашій країні треба зосередитися на наступних напрямках:
- вибудова довгострокової стратегії держави в питаннях національної безпеки;
- повноцінне фінансування армії в розмірах, що дозволяють забезпечити закупівлю або розробку як вітчизняних, так і зарубіжних зразків озброєння та військової техніки;
- розвиток системи ПВО, адже в разі збройного вторгнення Московії його домінування в повітрі буде всеохоплюючим, в силу неспівмірності потенціалів;
- забезпечувати економічний та політичний розвиток, необхідні у протистоянні з сильнішим ворогом ("Перш, ніж витрачати великі гроші на оборону, треба створити людям умови життя, які варто було б захищати." — Карл Густав Еміль Маннергейм).
Консолідація суспільства, підтримка західних партнерів, боротьба з корупцією, а відтак і прискорення економічного розвитку, розбудова Збройних сил та всебічне їх забезпечення – запорука розбудови міцної держави, яка здатна протистояти зовнішньому ворогові
Підсумок
Збройне протистояння між Азербайджаном і Вірменією наразі поставлене на паузу. Жодна із сторін не досягла своєї кінцевої мети: Вірменія – відстояння попередньо існуючого статусу-кво, в той час як Азербайджан не відновив цілковитої територіальної цілісності. Мирний договір є компромісним, адже Росія побоюючись надмірного посилення Баку, а відтак і Туреччини в регіоні, не допустила повного розгрому офіційного Єревану, однак, в той самий час, покаравши його за оксамитову революцію та прозахідний вектор. Росія посилює свій вплив на Вірменію, отримує певні важелі впливу на Азербайджан, однак вцілому втрачаючи свої позиції у цій країні. Натомість геополітичний вплив Московії на території Кавказу помітно послаблюєть, тоді як нішу займає Туреччина, яка сміливо входить в роль значного регіонального гравця в історичній зоні кремлівського геополітичного інтересу. Україні, у світлі цих подій, необхідно глибоко проаналізувати диспозиції, дії, та реакції усіх країн, що доклалися до розвитку або завершення цього конфлікту. Виробити нові тактики та стратегії, адже, судячи з усього, Московію завершує з Карабахом, невдовзі щільно займеться Білоруссю, а хто далі по списку спрогнозувати не важко. Тому будьмо сильними, і в першу чергу надіймося на свою армію, народ та розвиток громадянського суспільства.
