5f06ede08b70a.jpg

Це інтерв'ю я дав студентській газеті природничого факультету Харківського національного університету імені Г.С. Сковороди навесні 2019 р. Анастасія Мельник сформулювала запитання та ретельно записала з диктофона мої відповіді, так що мені майже не довелося їх коригувати.

Але з якихось причин інтерв'ю так і не вийшло друком. Тож, вирішив я, чому б не оприлюднити його самому?

_________________________________________

Ким ви мріяли стати у дитинстві?

Я мріяв стати насамперед біологом, хоча також міркував про професії художника та музиканта. В нашій родині біолого-медичний напрям переважає вже шість поколінь, тож не дивно, що скільки я себе пам'ятаю – я люблю все живе. Вже у вісім років я мав зошит, до якого записував назви всіх видів тварин і рослин, які зустрічав. Дуже смішна річ, якщо зараз почитати. Сьогодні я розумію, що мені просто подобається досліджувати і систематизувати складні структури – від мікроскопічних грибів до готичних соборів.

Хоча я і став біологом, але інші інтереси не полишив. Я граю на гітарі, трошки заробляю малюванням ілюстрацій, досліджую історію архітектури і навіть маю дві книжки з цієї теми. Разом з дружиною ми також написали книгу «Світ алхімії», присвячену ранній історії природничих наук.

Чи багато часу ви присвячували навчанню у шкільні та студентські роки?

Звичайно. У шкільні роки чотири останні класи я чотири рази був призером Всеукраїнської біологічної олімпіади, не кажучи вже про обласні та районні змагання. Підготовці до олімпіад був присвячений майже весь мій вільний час. Це було для мене, насамперед, прямим шляхом до університету, бо тодішні вступні іспити були значно непередбачуванішими, аніж ЗНО. Вже з 8 класу мав мету перемогти на обласній олімпіаді в 11 класі і без іспитів вступити до університету імені Каразіна. І мені це вдалося.

Потрапивши до університету, я одразу вирішив, що всі п'ять років навчання не отримаю жодної четвірки і матиму самі п'ятірки навіть з таких предметів, як політологія чи культурологія. В результаті я був єдиним у ті роки студентом ХНУ з такими показниками, одержав подяку від Кабінету міністрів України, численні запрошення на якісь нудні офіціозні заходи, іменні стипендії тощо.

Ну а зараз, обертаючись назад, мушу сказати, що зусилля витрачені на те, щоб добре здати економічну теорію, себе не окупили. Треба було одразу зосередити усі зусилля на своїй спеціалізації, щоб після випуску бути не лише людиною, яка носить у голові стоси книжок, а молодим науковцем, що має серйозніший професійний доробок.

Як студенту визначитися з вибором? Як на ваш погляд краще шукати справу життя тим, хто його ще не знайшов?

Короткий довідник для починаючих: «Пункт 1: Почніть».

Якщо серйозно, то вища освіта в Україні стала виконувати ту функцію, яку у прадавніх племен виконувала ініціація підлітка. Диплом університету – це такі шрами, які необхідно нанести на обличчя, щоб плем'я сприймало тебе як дорослого. Саме тому батьки намагаються дати своїм дітям віщу освіту, навіть тоді, коли для подальшого життя, успіху і щастя цих дітей вона аж ніяк не потрібна. В країні постійна нестача робочих рук, ми мало виробляємо речей, в нас мало розробок, майже нема власних технологій, а у цей час люди найбільш активного і креативного віку сидять на парах. Мені здається, що суттєва частина студентства потрапила до університетів випадково. Я не маю на увазі, що вони недостатньо розумні для цього, ні. Просто це не їхнє. Ніколи не пізно це усвідомити і зайнятися, наприклад, бізнесом.

У той же час, наука – найкраща справа у світі, бо лиш вона підносить людину до справжнього, неілюзорного діалогу зі всесвітом. Як ще сягнути такої висоти? Хіба що мистецтвом, але воно є скоріше не діалогом, а монологом.

Наука безмежна, і біологія безмежна. У ній кожному знайдеться місце. Але для того, щоб знайти це місце треба менше слухати і більше читати, і не старезні підручники, а сучасні наукові статті, бо лише в них ви зможете побачити, чим сьогодні живе той чи інший напрям.

Дуже важливо не замріюватись, а прямо зараз брати і щось робити. Найкращі зі студентів, з якими мені доводиться працювати, хронічно не мають часу на предметну наукову роботу. Вони читають топові статті у світових журналах і кажуть: «Непогано б було розв'язати ось це питання життя і смерті». Я відповідаю: «Окей, друже, навчися робити якісь базові речі, збери власний матеріал, і коли він стане великим – в тебе з'являться можливості робити серйозні висновки». Починати треба з базової, низової роботи, ніхто і ніколи у світовій науці не перестрибнув через щоденну працю.

Я раджу вже з 2–3 курсу приділяти суттєву частину свого часу роботі з конкретнім біологічним матеріалом. Біологія – це не гуманітарна наука, у нас є реальні об'єкти, вони живі, вони рухаються, ростуть, змінюються. Треба брати і працювати з ними. Поки ви не будете займатися цим постійно – біологом вам не бути. Хоча натомість ви зможете стати гарним педагогом і цікаво розповідати дітям про відкриття, зроблені іншими. Така праця теж життєво необхідна суспільству, але зараз мова не про неї.

Чи були у Вас моменти, коли опускалися руки? Що вас надихає на саморозвиток?

Моменти, коли у мене опускалися руки, не були пов'язані з нестачею мотивації для розвитку. Вони були пов'язані з тим, що багатьом людям, які приймали рішення стосовно мене, я здавався людиною занадто амбітною і активною, здатною скласти конкуренцію поважним людям на посадах (навіть будучи при цьому студентом чи лаборантом). Бачачи це, я відчував, що свою страву я роблю навіть занадто гарно. Але не зупинятися ж через це? Тож у таких ситуаціях я надихання не потребував. Здорової злості і впевненості в обраному шляху мені завжди вистачало.

Ось коли дійсно потрібно, щоб вас щось надихнуло – це коли в житті переважає рутина, сірість, буденність, як кажуть, «гострий дефіцит казкових подій». У таких ситуаціях мене надихають, насамперед, успіхи моїх колег. Коли я розкриваю науковий журнал і бачу, що люди, яких я особисто знаю, чи колись зустрічав, чи з якими листувався, зробили класну річ – я думаю: «Хм, може я теж так зможу?» Ось що мене надихає.

Як ви все встигаєте? Ви взагалі спите?

Сплю я недостатньо. Я приходжу додому, вечеряю, відпочиваю і сідаю працювати. Провести день, добу, не зробивши нічого корисного, для мене дуже сумно. Як це: день пройшов, а я нічого не зробив? Цих днів не так вже й багато в житті, треба витрачати кожен з якоюсь метою. Тут хочеться згадати ще один жарт:

- Скажіть будь ласка, як ви все встигаєте?

- Відчепіться, я зайнятий.

Сенс цього жарту у тому, що насправді людина, яка «все встигає», постійно поспішає, спізнюється і має таке відчуття, ніби вона навпаки – нічого не встигає. Це складно, але до іншого стилю життя я не пристосований.

Що б ви порадили студентам?

Розставляти пріоритети, бо в студентському житті занадто багато часу приділяється вивченню предметів, які ніколи не знадобляться навіть у професійній діяльності. І в дорослому житті – ті ж самі проблеми: багато часу приділяється папірцям, які потім ніхто не буде читати.

Треба розуміти, в чому сенс твого життя. І якщо ти про цей сенс не згадуєш вже декілька днів, якщо вже місяць пройшов, а ти для цього сенсу нічого не зробив, то мабуть у твоєму житті щось іде не так. Якщо твій час наповнений речами, які потрібні не тобі, а комусь, або ж порожніми розвагами, про які ти сам через тиждень і не згадаєш – негайно зупинися.

Життя одне, і його треба прожити по-справжньому.