Скажи, хто твої друзі — і я скажу, хто ти: про токсичні зв'язки, колаборацію й відповідальність у країні, що воює

Мене вже дістало це «ми не знали» і «ми поза політикою». Достатньо. Коли хтось роками мовчить, а потім випливає з методичками «як захищати себе від критики», водночас обіймаючи в публічному просторі тих, хто роками поливає Україну брудом, — це не випадковість. Це вибір. І за цей вибір треба відповідати.

Хочеш, аби тобі довіряли? Подивись на своє оточення. Бо дружба з пропагандистами, цитування токсичних наративів і «ввічливі реверанси» на адресу диктаторів — це не нейтральність, це колаборація у рукавичках.

Ознаки токсичних зв'язків, які суспільство має бачити в упор:

• Регулярні цитати та підсилення спікерів і медіа держави-агресора.
• Публічне виправдання або нормалізація воєнної агресії, риторика «та все не так однозначно».
• Репости матеріалів і «експертів», чию діяльність пов'язують із пропагандистськими або квазірелігійними структурами, що працюють в інтересах агресора.
• Демонізація українців штампами «екстремісти», «нацисти», «недолюди» — це калька з методичок ворога.
• «Методички самозахисту», де будь-яку критику оголошують наклепом, а критиків — ворогами.
• Показні «привітання» диктаторам у соцмережах — ніби це просто «протокол етикету».

Чому це смертельно небезпечно під час війни:

• Нормалізує пропаганду і розмиває межу між правдою та брехнею.
• Підриває довіру всередині країни, сіє хаос і втомлену байдужість.
• Дає ворогу «внутрішні голоси» для деморалізації суспільства.
• Може ставати ширмою для мереж впливу, що працюють проти нашої безпеки.

Що робити, якщо бачите такі патерни:

• Перевіряти факти: архівувати публікації, зберігати посилання та дати, не розганяти плітки.
• Публічно ставити запитання і вимагати конкретики: джерела, контекст, відповідальність за слова.
• Підтримувати журналістські розслідування та спільноти ОСІНТ, які працюють із доказами.
• Репортувати платформи та сторінки, що системно поширюють ворожі наративи.
• За наявності ознак проросійської діяльності — звертатися до компетентних органів.
• І головне — не дарувати легітимність тим, хто обрав токсичні зв'язки. Не запрошувати на майданчики, не роздавати мікрофон, не вдавати, що «це просто інша думка».

Висновок простий і жорсткий:

• У стані війни «нейтральність» — це маска. Дружба з ворогом — це позиція.
• Хто обирає пропагандистів, хто тягне в наш інформпростір їхні наративи, — обирає проти України.
• Таких людей суспільство не повинно романтизувати й тим паче — сприймати всерйоз.