Жила-була жіночка. Юність її припала на початок 80-х, а це особливий світ інтелігенції – самвидав, бардівські пісні, романи Стругацьких, фільми Захарова, перші паростки свободи. Жіночка була романтиком, любила хорошу літературу, любила свою сім'ю і роботу – журналістику. Вона любила жити.
Діана Макарова — «Леді Ді»
Але в країні почався Майдан. А жіночку звали Діана Макарова. І тому вона зайнялася забезпеченням Майдану, забезпеченням батальйону Найгвардії (що виріс з того самого Майдану), забезпеченням добровольчих батальйонів, забезпеченням десантників, танкістів, артилеристів, Збройних сил України, Нацгвардії, прикордонників… А називатися все це стало Фонд Оперативної Національної Допомоги, простіше ФОНД Діани Макарової.
Діана написала книжку про два роки своєї бурхливої волонтерської діяльності. І попросила мене ту книжку прочитати і відповісти на питання, яке цікавить всіх авторів без винятку у всі часи: «Ну як?»
Це дивна книжка. По мірі читання, на якомусь етапі я відчув, що стаю ідеальним батьком. Раптом захотілося більше часу проводити з дітьми. Захотілося з ними бавитися, вовтузитися, гратися в Морський бій та в дитячий Каркасон, складати пірамідки з кубиків, робити…
З фронту такого не було.
Про що ця книжка? Вона про війну. Про Майдан в його найжахливіші хвилини. Про Слов'янськ, коли його займали «апалчєнци», екіпіровані та навчені точно як спецназ ГРУ Росії. Про трагедію 32-го блок-посту. Про Дебальцеве, з якого Діана разом з Наталією Воронковою та Андрієм «Ендрю» Галущенко вивозила мирних мешканців, а по їхніх автобусах стріляли бойовики. Про бої – і те як виглядає описання бою зразу після контузії, трохи згодом після контузії і тоді коли людина оклигала від контузії.
Ця книжка про страх. Від перших її глав у мене стиснуло серце – настільки те, що я читав було не схоже на романи Ремарка, Некрасова та Горліса-Горського. Настільки це було несхоже на кілометри прочитаних мною раніше мемуарів, написаних здоровими сильними мужиками. Я недаремно зауважив на інтелігентне з 80-х, походження Діани. Все описане нею справді є, і я це можу підтвердити, але свідомість парубка на тих дрібницях не акцентується і з пам'яті їх швидко викидає. Діана ж – людина абсолютно мирна і для війни нестворена – вона їх запам'ятала. Змалювала. І…
Я й не знав, наскільки жахливою виглядає війна очима інтелігентної романтичної мамці сімейства. Страшніше вона виглядає, певно, тільки очима дитини.
Фото звідси: http://www.tochno.media/rus/publication/pravilno-s...
Ця книжка про те, як волонтерів часто намагаються обдурити, аби вициганити їхню допомогу не туди і не тим. Про те, як інколи на волонтерів виходить ворог – і як тоді волонтери перетворюються у добровільних Джеймсів Бондів під прикриттям СБУ. Небезпечно це, шановні, смертельно небезпечно. Рятує волонтерів лише обачність і чуйка, у кого вони є. У кого нема – того не рятує.
Ця книжка про людей. Про солдат, що воюють і захищають. Про їхніх рідних, знайомих і друзів, які постійно намагаються купити, дістати, переслати… Про пересічних людей – ті самі 25% населення України, що так чи інакше беруть участь у волонтерському русі. Про дівчат з ФОНДу, які пакують привозять, закуповують, відвозіть на фронт – а в кожної родина, діти, батьки. Про перевізників, що примудряються прокласти до позицій такі шляхи, про які не здогадуються ані бойовики, ані наше командування. Про чиновників армії і виконавчої влади, які власне й мусили б робити те, що роблять волонтери, особливо – про тих які під час війни продовжують працювати від 9-ї до 18-ї з двома вихідними. Треба зазначити, їх Діана згадала навіть дещо толерантно – знаючи її (і всіх волонтерів) до чиновників ставлення, я чекав громів удесятеро більших.
Ідилічна якась картина виходить, не здається? Тоді скажу чого у книжці немає – бруду. Немає з'ясування стосунків між різними волонтерськими групами. Нема описань злиднів, у яких неодноразово перебував ФОНД. Нема про те, як за Слов'янська друзі, ідучи до ФОНДу, купляли хліб, крупи, макарони, сосиски, піццу – хто нащо багатий. Бо знали – ФОНД щойно відправив на Слов'янськ машину з вантажем на 50 тис грн. – а в самих у них вдома пусто, як виметено. Нема у книжці про те, як ФОНД виставили з орендованого приміщення – зараз до речі, виставляють вдруге. Нема про конфлікти між людьми. Всі хто, перетинався з ФОНДом і працював з ФОНДом у книжці показані світло і позитивно. Всі ми показані там, такими якими ми явно хочемо бути, якими бачимо себе самі і якими хотіли б аби нас запам'ятали знайомі.
Тому й пишу – казка. Страшна. Добра.
Ця книжка про людей і для людей. Її бажано прочитати солдатам – буде приємно. Бажано прочитати тим, хто допомагає волонтерам – відчути, що не дарма. Бажано прочитати пересічним людям – згадати, що країна воює. Бажано прочитати чиновникам – розумний і дбайливий знайде чимало корисної інфи, а байдужий… ну, може засоромиться? Її бажано прочитати «зрадофілам» — зацікавить. Бажано прочитати «порохоботам» — аби не забувати, чому люди чисті серцем і душею у владі нашій швидко розчаровуються. Бажано прочитати людям, які Діану знають особисто – і з подивом знайти там згадку про себе самих.
АТО. Волонтери приїхали.
А ще, це книжка про любов. Про любов до друзів і рідних. Про любов до бійців. Про любов до дороги. Про любов до мирних мешканців, які не з власної волі опинилися під вогнем і не мають чого їсти. Про любов до жопи (збережу інтригу). Про любов до старенької мами здорового вайла, що кричить у слухавку волонтерам (які його маму рятують): «Я іду в апалчєніє!» — та хіба мама винувата, що дитина дурнувата? Про любов до платтячка і «совьонка». Про любов до дитинки, яку вивезли з зони боїв, і яка у придорожній кав'ярні дві години без перерви дивиться мультики, а дорослі не ризикують їй завадити. Про любов до понівеченого, розшматованого, безневинно покараного українського Донбасу. Про любов до людей, що не лишилися байдужими.
Про любов до України.
«Бомонд жаждал фотографироваться.
Бомонд запечатлевал себя в мейнстриме нашего времени.
Бомонд шел на модное течение – ах, помощь раненым, как это прекрасно! Ах, помощь армии, как это романтишно...
Бомонд…
…ну что же – бомонд как бомонд…
…Мы курили молча.
Мы думали об одном и том же.
Наши лица резали морщины.
В его глазах была ненависть, в моих – боль.
Общее было на дне наших глаз – усталость.
Такая вселенская усталость, после которой ничего не остается, кроме как снова в бой.»
Диана Макарова «Сектор V. Захалявна книжечка дикого волонтера».
PS. Презентація книжки Діани Макарової «Сектор V. Захалявна книжечка дикого волонтера» відбудеться у четвер 21 квітня о 10.00 на видавничому майданчику Книжкового Арсеналу. Практично відкриття.
Приходьте!
Побачите цікавих людей. Побачите авторку. Побачите живих героїв книжки. Побачите мене. Побачите одне одного.
Ласкаво просимо.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
Фото для зображення-прев'ю звідси: http://censor.net.ua/resonance/302369/volonter_dia...
