Реакцію Росії на ракетні навчання, що їх Україна провела біля узбережжя тимчасово окупованого українського Криму, інакше як бурною істерикою не назвеш. Істерикою викликаною люттю скривдженої імперської пихи, помноженої на повне безсилля.
Почався лемент з Москви ще за кілька тижнів до навчань. Незрозуміло навіть, що бісило Москву сильніше – сам факт навчань, чи олімпійський спокій голови РНБО України Олександра Турчинова який з притаманним йому гумором заявив: «Суверенний повітряний простір Росії у Чорному морі закінчується посередині Керченської протоки, і в цьому районі українська сторона не планує проведення ракетних випробувань… Вся інша територія на захід від Керченської протоки є суверенним повітряним простором України».
Стало очевидно – назріває нечуваний міжнародний шкандаль.
Воно й не дивно. З усією хлоп'ячою простотою Україна нагадала всьому світові, що Крим – її суверенна територія, що тамтешня акваторія Чорного моря – українська, а російські війська у Криму…
А хто такі взагалі, російські війська у Криму?
Очевидно, ракетні стрільби біля Криму недаремно сталися на річницю референдуму за Незалежність України і що військова складова навчань – далеко не єдина. Одним ударом Україна показала що: ракетну зброю ми модернізуємо й надалі, на особливу думку Росії щодо навчань ЗСУ ми чхати хотіли, і що Крим російським ми не визнаємо і визнавати не збираємося.
До того. За всіма можливими логіками наші ракети біля свого узбережжя Росія мусила б збити. Але. Економічно Росія знаходиться зараз в такому становищі, коли зайвий міжнародний конфлікт їй не те, що не потрібний – може мати непередбачувані наслідки.
І ще. Загальновідомо – нахабним і самовпевненим, президент Росії буває лише в тих провокаціях де він сам – ініціатор. Там де ініціативу нав'язують йому, він рефлекторно починає «прятацца в домік». Згадайте його реакцію на аварію підводного човна «Курськ». А на теракт на виставі «Норд-Ост», або в аеропорту?
Нині ж сталася саме така ситуація.
Україна повелася щодо Москви з нахабністю студента, який виграв чемпіонат по боксу і прийшов зводити рахунки з гопниками – очевидно, Москва не могла на таке поводження не відреагувати.
І Москва – відреагувала. Прямо напередодні навчань Міністерство оборони України отримало листа від російських вояк, в яких ті погрожували не лише збивати наші ракети, а й завдавати ударів по стартових майданчиках на українській території. У Москві явно сподівалися, що українці злякаються їхнього нахабства і дадуть задній хід. Але щось пішло не так.
«Вони спробували тиснути нотами про попередження, про те, що вони будуть знищувати наші точки пуску, наші ракети. Але з таким ми стикаємося практично щодня. Якщо на це усе реагувати — тоді ми повинні просто сидіти й нічого не робити кожен день. У нас такої можливості немає. Незважаючи на всі погрози, ми повинні рухатися вперед» — заявив у відповідь міністр оборони України Степан Полторак.
Музикальним супроводом до заяви міністра був рев українських ракет які успішно стартували і попрямували за запланованим маршрутом – у Чорне море.
Що робити Москві? Вона витягла до узбережжя Криму кораблі Чорноморського флоту – і вся Україна посміялася з іржавих банок побудови 60-70-х рр. ХХ сторіччя.
Що ще?
От тоді в хід пішла старовинна сакрально-срепна зброя Москви – брехня.
Прямо синхронно з запусками українських ракет в російській пресі спершу з'явилося повідомлення «Украина передумала испытывать ракеты НАД аннексированным Крымом» (виделення моє – Дмитро Калинчук) та «Россия утверждает, что Украина сдвинула зоны ракетных стрельб в Крыму… Новые зоны находятся в нейтральных водах, территориальные воды РФ не затрагиваются». А соцмережами понеслася чутка «Україна пересунула зону навчань на 60 км… Україна пересунула зону навчань на 60 км… Україна пересунула…»
Що й куди Україна справді пересунула, стало зрозуміло вже наступного дня, коли Україна підсумувала результати стрільб – було запущено 16 зенітних керованих ракет середньої дальності, і ВСІ влучили в ціль. «Збройні сили зробили потужний крок у плані підвищення своєї боєздатності та набуття можливостей щодо захисту своєї держави. Повітряний кордон України — недоторканний!» — підвів риску під сказаним начальник Генерального штабу України генерал Віктор Муженко.
Маленьким рефреном до стрільб пройшло випробування малих броньованих катерів «Аккерман» і «Бердянськ», що відбулися на полігоні під Одесою.
Закінчилося б все на цьому – уже можна було б вважати програмою виконаною. Але несподівано стрічку новин тих днів розбавили самі росіяни. «В Перми совершил аварийную посадку истребитель МИГ-31» — новина раз. «Второй за день МИГ-31 совершил экстренную посадку в Перми» — повина два. «Російська космічна вантажівка „Прогрес“ зазнала аварії через дев'ять хвилин після старту» — новина на біс. Мабуть не подумавши, російські можновладці заявили, що в аварії прогресу помічений український слід.
Кажуть, у відповідь українські ракетники вже придумали кричалку для парадів «Один старт – один „Прогрес“.
Сміх-сміхом, а такої річниці референдуму за Незалежність Україна ще не знала.
До чого ж, я згадав російські заяви про перенесення зони ракетних стрільб? Та до того, що того самого дня Генштаб України повністю спростував ці заяви. „Ні, це неправда. Від самого початку був підготовлений план, був створений документ під назвою Notam – оповіщення провайдерів авіаційних послуг різних держав про небезпечність використання повітряного простору. За цією схемою було визначено, що даний сектор не виходить за кордони України. Згідно плану й проходять навчання. Україна не вносила ніяких коректив“ — голова прес-центру командування „Південь“ Володимир Крижановський.
За нібито „перенесення зони стрільб“ Москва видала уточнення розмірів небезпечної зони – штатний захід перед кожними навчаннями, продиктований погодними умовами, вітром, і багатьма іншими факторами. Зона ж навчань залишилася та сама.
Отже по підсумках українських навчань і сидячи на уламках власної бойової техніки, Росії треба визнати одне з двох. Або – Україна НЕ переносила зони навчань і російські ЗМІ просто збрехали. Або – Москва вчинила істерику через зону навчань, яку згодом заднім числом сама ж визнала безпечною.
Хоча вельми схоже, що найближчу до істини версію висловив відомий російський терорист Стрєлков-Гіркін. Першого грудня Україна відпустила Росії гучного ляпаса. Росія ж наразі безсило облизується і силиться видушити з себе якісь звуки, які теоретично мусять нас усіх налякати.
Тільки от ми – не лякливі.
