У війні є дві «швидкості». Одна — для новинних стрічок, які рахують «прильоти» й «збиття». Друга — для стратегій, які пишуться не в ніч атаки, а за кілька днів, тижнів і місяців до неї.

І якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається насправді, нам доведеться дивитися саме на другу швидкість.

Саме в такій оптиці я нещодавно розбирав ситуацію в етері інформаційної агенції «Голос Криму».

 

І вона чітко показує: масовані удари по українській енергетиці й логістиці — це не про «випадкові цілі» і не про «хаотичний терор». Це про керований сценарій, у якому енергетика, транспорт і інформаційні вкиди працюють як єдина система. 

«План лежав на столі» ще до удару 3 лютого

Починати тут потрібно з хронології.

І вона дуже показова.

Про наміри ворога бити по транспортній логістиці — насамперед по «Укрзалізниці» — було відкрито проговорено ще 31 січня, тобто до масованого удару в ніч проти 3 лютого. Йдеться не про кулуарні сигнали, а про публічний російський Telegram-сегмент.

Зокрема, російські телеграм-канали з аудиторією понад 1,5 мільйона підписників прямо розмірковували, як використати «вікно можливостей» під час так званого «енергетичного перемир'я». І паралельно апелювали до слабких місць української залізниці, посилаючись на відкриті аналітичні матеріали.

Це принциповий момент

Коли подібні речі озвучуються заздалегідь — це не імпровізація і не «реакція на ситуацію». Це спланована кампанія.

І тут постає неприємне, але неминуче запитання: якщо «плани» ворога лежать у відкритому доступі, чому їх не відпрацьовують системно? Бо відсутність превентивного моніторингу в умовах такої війни коштує дорого — особливо тоді, коли мішенню стає логістика.

Єврокомісія, відкриті звіти й питання контррозвідки

У тих самих дописах, які я цитував, ворог оперує цифрами про критичний стан українського залізничного парку: понад 90% техніки зношено, середній вік електротягів — за 40 років і більше. Ці дані вони не «вигадують» — їх підтягують з відкритих джерел, зокрема з публікацій у світових ЗМІ і звітів Єврокомісії .

І тут я ставлю питання публічно й жорстко.

Як так сталося, що інформація про стан стратегічного об'єкта, яким є «Укрзалізниця», опинилася у режимі вільного доступу — в момент повномасштабної війни?

Це питання і до наших європейських партнерів, і до контррозвідувального режиму всередині України. Бо коли ворог планує удари, спираючись на відкриті «аналітичні довідки», — це вже не просто інформаційна недбалість. Це фактор, який напряму впливає на стійкість тилу і життя людей.

Від колій — до тяги й ремонтних баз

Далі — еволюція тактики.

Удари противника по коліях виявилися обмежено ефективними. Колії відновлюють швидко — інколи за добу-дві. Країна- окупант це побачила і зробила висновки.

Тому приціл змістився.

Не рейки — а тяглова сила, депо, ремонтні бази, підприємства модернізації рухомого складу.

Це вже не про «символічні удари». Це про гру у довгу— про спробу зменшити пропускну спроможність системи на місяці.

Саме цим пояснюється логіка ударів по ключових вузлах на кшталт Фастова. І не випадково удари по Фастову фіксувалися ще раніше — зокрема в ніч проти 6 грудня 2025 року. Логіка вибору цілей читається в часі.

А тепер повернімося до ночі проти 3 лютого 2026 року. Масована атака по енергетиці, яку українські джерела називали однією з найпотужніших за останній час, — і паралельний тиск на логістику.

Це не два різні сюжети. Це єдина зв'язка.

Пастка штучного затору

Логіка далі проста і цинічна.

Якщо ламається залізниця — весь вантажопотік падає на автомобільні дороги. А пропускна спроможність автомобільних доріг не витримає одночасно військову логістику й масову евакуацію.

Так формується штучний колапс. Це вже не про фронт. Це про тил як зону керованої штучної кризи.

Саме тут виникає ефект затору, зриви перекидання резервів і зіткнення потоків — те, що я й називаю пасткою для тилу.

Недооцінений фактор: КАБи

Поки суспільна увага прикута до Shahed і ракет, найбільш руйнівний ефект для прифронтових міст- це масове застосування керованих авіабомб.

3 лютого з'являлися дані про рекордну добову кількість КАБів — понад 300. І проблема тут не лише в цифрі. Проблема в тому, що КАБи мають значно потужнішу бойову частину, а можливості їх нейтралізації — вкрай обмежені.

За інформацією Головного управління розвідки МОУ, противник ще  у 2024 році розпочав застосування авіабомб ФАБ-500Т з модулями підвищеної дальності УМПIK-ПIД. Такi модулі мають збільшену площу крилa тa довшу силову раму, 12-елементну «Комету-М12» і оновлений блок "CMAPT", що дозволяє збільшити дальність планування їх застосування.

За даними української розвідки, ключовим підприємством-розробником УМПК і виконавцем державного оборонного зaмовленняя e корпорація «Tактичне ракетне озбросння».

Примітно, що шість підприсмств із оприлюдненого ГУР МОУ переліку досі не перебувають під санкціями жодної з країн санкційної коаліції.

Натомість вiдсутність цих компаній у санкційних списках дозволяє противнику налагодити бeзпеpeшкoднe поcтачання тваpів та теxнологій з-за кордону, а також організувати обслуговування фінансових операцій міжнародними банками.

Тому можемо констатувати, що масове застосування керованих авіабомб противником-це ще один елемент тієї самої операції, а саме: удари по містах плюс удари по логістиці = стимулювання штучної міграції. Людей підштовхують до простого й небезпечного висновку: «краще поганий мир, ніж жити без світла, тепла і під бомбами».

«Перемир'я» як димова завіса

Окремий блок — політичний.

Країна-окупант намагається демонструвати «договороспроможність»: мовляв, «тиждень не били». Але паралельно диверсифікує удари — виносить у пріоритет логістику, ремонтні бази, транспортні вузли, цивільну інфраструктуру. А потім завжди може сказати: «це ж не енергетика».

Саме тому я називаю це дипломатичною виделкою.

І теза про те, що «пауза була потрібна для накопичення ракет», виглядає слабкою. Високоточні засоби не з'являються за тиждень у потрібних кількостях. Це означає лише одне: операції такого рівня готуються завчасно.

Що з цього випливає

Перше. Удари по енергетиці й логістиці потрібно читати в комплексі, а не як окремі епізоди.

Друге. Якщо ворог змістив увагу до рухомого складу, депо і ремонту — захист має реагувати адекватно: розосередження, РЕБ, мобільні вогневі групи, ППО навколо ключових точок.

Третє. Моніторинг ворожих інформаційних майданчиків — це  інструмент раннього попередження.

І головне.

Мета росії — не окремий транспортний вузол і не один блекаут.

Мета — зламати волю до спротиву через керований хаос.

Тому відповідь має бути не лише в ремонтах після прильотів, а й у відмові грати за чужим сценарієм — у логістиці, в інформаційному полі й в небезпечних ілюзіях про «перемир'я», яке дуже легко може виявитися ширмою.