Днями аналітичний відділ ГІ «Права Справа» оприлюднив інформацію про підготовку російськими спецслужбами масштабної провокації на території Республіки Білорусь. За наявною інформацією, йшлося не лише про можливі удари по об'єктах критичної інфраструктури, а й про комплексну інформаційно-психологічну операцію з покладанням відповідальності на Україну та її спецслужби.

Особливу увагу привертала інформація про підготовку пресконференції за участі українського військовополоненого, який мав озвучити заздалегідь підготовлені тези щодо нібито діяльності української розвідки на території Білорусі. Після того як ці плани були оприлюднені аналітичним відділом ГІ «Права Справа», анонсована пресконференція  не відбулася. Натомість через певний час у мережі з'явилося відео допиту українського бранця, зміст якого збігався з раніше оприлюдненими даними.

Втім, це далеко не перший подібний випадок.

Раніше аналітичний відділ ГІ «Права Справа» повідомляв про підготовку  провокацій російськими спецслужбами у Покровську напередодні анонсованого Путіним візиту іноземних журналістів. Тоді йшлося про сценарії провокацій «під чужим прапором», які мали бути використані для дискредитації української сторони. У підсумку широко анонсований на вищому представницькому рівні країни-окупанта захід так і не відбувся.

Ще одним прикладом стала історія із запланованим  росіянами судилищем над українськими полоненими бійцями полку «Азов». Після оприлюднення інформації «Права Справа» про можливу криваву провокацію російська сторона була змушена скасувати свої плани щодо показового судового процесу.

Не відбулася завдяки ефективній роботі аналітичного відділу ГІ «Права Справа»  й раніше запланована російськими спецслужбами пресконференція із захопленими в полон військовослужбовцями 8-го полку ССО України.

Крім того, аналітичний відділ ГІ «Права Справа» нейтралізував плани російських спецслужб пов'язати Україну та Службу безпеки України з терактом у Стамбулі, до якого був причетний Ахмед Чатаєв. Тоді було не лише спростовано російські інформаційні наративи, а й продемонстровано механізми взаємодії російських спецслужб із представниками терористичної організації «Ісламська держава». 

Ефективна робота аналітиків «Права Справа» отримала позитивну оцінку з боку колишнього голови СБУ Валентина Наливайченка.

 

Таким чином має місце системна діяльність зі збору, аналізу та оприлюднення інформації аналітиками «Права Справа» щодо планів російських спецслужб.

Саме на цьому тлі особливо дивною виглядає позиція окремих  структур, зокрема, Інституту масової інформації, який претендує на роль арбітрів журналістських стандартів та оцінювачів якості українського медійного середовища.

Замість аналізу конкретних результатів роботи ГІ «Права Справа», замість спроби перевірити наведені факти чи поставити запитання щодо зірваних російських спецоперацій, Інститут масової інформації   пропонує суспільству зовсім іншу дискусію — навколо особистостей тих, хто роками займається протидією російським інформаційним та спеціальним операціям.

Особливе здивування викликає той факт, що подібні матеріали нерідко ґрунтуються на публікаціях осіб із доволі неоднозначною політичною та професійною біографією. Виникає закономірне питання: якими критеріями керується ця структура, що декларує відданість журналістським стандартам, коли фактично легітимізують подібні джерела інформації?

Ще більше запитань викликає відсутність елементарної перевірки наведених безпідставних звинувачень. Складається враження, що сам факт публікації в окремому медіа автоматично перетворюється на достатню підставу для поширення цих матеріалів уже під брендом організації, яка позиціонує себе як захисник професійних стандартів.

Окремо варто згадати й роль представниці цього Інституту Валентини Троян, яка раніше активно висвітлювала події Антимайдану, а тепер надала майданчик для поширення цих наклепів з боку членкіні забороненої українським законодавством КПУ.

Важко уявити, щоб часопис ОУН запрошував Ярослава Галана для оцінки діяльності українського націоналістичного руху. Проте в нашому випадку структура, яка претендує на роль арбітра журналістських стандартів, фактично використовує як джерело оцінок людей, чия політична біографія викликає серйозні питання. За такою логікою для повноти картини залишалося б запросити як експерта ще й російського пропагандиста Соловйова, аби він «фахово» оцінив діяльність українського спротиву на окупованих територіях.

У зв'язку з цим виникає логічне питання: чи проводилася бодай мінімальна перевірка інформації, чи було отримано позицію іншої сторони та чи відповідає подібний підхід стандартам, які сам Інститут масової інформації регулярно декларує для українських журналістів?

Не менш показовим є й інше. Діяльність ГІ «Права Справа» неодноразово ставала предметом уваги міжнародних медіа та експертного середовища. Інформація організації використовувалася під час висвітлення подій на окупованих територіях ще задовго до початку повномасштабного вторгнення, а аналітичні матеріали організації цитувалися іноземними ЗМІ.

Зокрема, ще у 2014 році предметом публічних заяв організації була діяльність структур, пов'язаних із організацією «Сірі вовки». Служба безпеки України оцінила діяльність «Сірих вовків» як реальний фактор ризику для національної безпеки України.

На моє звернення СБУ відреагувала оперативно. Результатом стали не формальні перевірки, а конкретні дії — зокрема депортація з території України колишнього міністра внутрішніх справ Азербайджану Гамідова, який керував діяльністю «Сірих вовків» в Україні.

Крім того, матеріали аналітичного відділу ГІ «Права Справа» знайшли оцінку у міжнародній пресі і під час аналізу діяльності російських агентурних мереж, зокрема в контексті діяльності проросійських структур в Італії та інших державах Європи.

І нарешті головне. Чому на подібні інформаційні кампанії не реагують профільні державні структури, а саме: Служба безпеки України? Чому відсутня будь-яка публічна оцінка ситуації, коли об'єктами атак стають представники організованого руху спротиву, діяльність яких безпосередньо спрямована на протидію російській агресії?

Нагадаю, згідно Наказу Голови Служби безпеки України №535 я був нагороджений відомчою відзнакою Служби безпеки України «Вогнепальна зброя». У наказі СБУ чітко зазначалося, що нагородження відбулося «за значний особистий внесок у систему загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюється в особливий період,  а також забезпеченні боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями.»

Питання залишається відкритим. І відповідь на нього важлива не лише для ГІ «Права Справа». Вона важлива для розуміння того, чи здатна Україна в умовах війни захищати не лише свою територію, а й свій інформаційний простір. Нарешті, захищати тих тих людей, які роками протидіють російським спеціальним службам.