Державне бюро розслідувань опублікувало схему справи Медведчука та Порошенка. Їх звинувачують у підриві енергетичної безпеки України у 2014-2015 роках та фінансуванні тероризму за допомогою закупівлі вугілля на території України, яку контролює Російська Федерація. Невже керівництво військової розвідки України системно дезінформувало владу про стан вугільної галузі в ОРДЛО?

ДБР також зазначає, що внаслідок цього злочину протягом усього 2015 року терористам «Л/ДНР» було перераховано не менше 205 млн 391 тис. грн. За їхньою інформацією, загалом на цю справу планувалося виділити не менше ніж 3 млрд 168 млн гривень. Як діяла схема та до чого тут керівництво військової розвідки?

На думку слідства, своїми діями фігуранти поставили енергетичну сферу України у залежність від Російської Федерації та терористичних організацій. Що, своєю чергою, підірвало економічну безпеку держави у 2014-2015 роках, позбавило можливостей для диверсифікації джерел постачання енергоресурсів. А також надало РФ ширші можливості для подальшого втручання у внутрішні справи України і ведення проти неї підривної діяльності.

Своєю чергою, у пресслужбі «ЄС» наголосили, що у 2014 році енергетична галузь України мала критичний стан через брак вугілля. А тому було вирішено купувати вугілля в ОРДЛО. При цьому, у Порошенка наголошують, що йшлось лише про підприємства, які знаходилися в українському правовому полі.

Тогочасні заяви українських чиновників про те, що вітчизняна економіка не витримає товарної блокади Донбасу, були позбавлені підстав.

Оскільки Україна витрачала на підтримку окупованого регіону вдвічі більше коштів, ніж заробляла там.

За інформацією СБУ, підприємства, які розташовані на окупованих територіях і здійснювали там свою фінансово-господарську діяльність, перерахували в український бюджет податків на 31 млрд грн. Ця теза використовувалася Урядом як аргумент у питанні доцільності економічних зв'язків з окупованими територіями. Водночас чомусь не афішувалася інформація про те, що тільки за спожиту електроенергію окуповані території заборгували 24 млрд грн.

Торгові відносини з окупованими територіями ОРДЛО, а вони є і це доведено проплатами, не могли існувати під час війни, бо це окуповані території. Прикро, але ця торгівля – це бізнес силових відомств, і це дуже грубі гроші.

Свого часу ексгенпрокурор Віталій Ярема закликав припинити поставки вугілля та не фінансувати тероризм.

Що ж сталося після цих заяв і чому так змінився світогляд можновладців?

Заяви про те, що, перекриваючи фінансовий потік, який є прибутком для окупантів та ватажків бойовиків, ми відштовхуємо українців на окупованих територіях, були не коректними. Навпаки, таким чином ми наближали момент визволення тих територій.

Справа в тім, що основним джерелом грошових потоків для них був продаж вугілля українській стороні. За даними СБУ, 47% від реалізації вугілля йшло на фінансування незаконно озброєних формувань. Тільки за 2017 рік вугледобування на окупованих територіях збільшилося на 59%. Цікаво, що вартість видобування вугілля на окупованих територіях коливалася в розмірі 500-600 грн за тонну, тоді як Україна купувала те саме вугілля за 1 730 грн. Окупанти в ОРДЛО на «законодавчому» рівні прийняли тоді рішення про стягнення податків в розмірі 320-350 грн з кожної тонни вугільної продукції.

Депутат від Народного Фронту Тетяна Чорновол у своєму блозі писала наступне: «Наша перемога полягала в тому, що у нас тишком-нишком, але працювала п'ята колонна на окупованих територіях. Це шахти і заводи, зареєстровані на території України. Це, на хвилиночку, означало не мало, а дуже багато — ми з-під носа у ворога вивозили в Україну наше народне українське багатство — антрацит, метал, вироби заводів… Така ситуація була НАШОЮ УКРАЇНСЬКОЮ перемогою в гібридній війні. Ми переграли навіть сепарів, які виявилися заручниками такої ситуації».

Утім, протягом 6-7 місяців Україна безболісно могла відмовитися від, як мінімум, 6,5 млн тонн з 9 млн тонн, які закуповували на тій території. Але для цього потрібна була політична воля.

А її і не вистачало. Натомість, вистачало надприбутків від існування цих «сірих» схем.

У 2018 році група «ІС» оприлюднила інформацію, що обсяги вивезення кам'яного вугілля з окупованих районів Луганської і Донецької областей в Ростовську область у 2016 році становили 562 399 тонн на суму 25,251 мільйонів доларів. 2017-го відповідно 1 595 625 тонн на суму 63,14 мільйонів доларів. У 1-му кварталі 2018 року – 747 103 тонни на суму 25,81 мільйонів доларів.

«Враховуючи обмежені логістичні можливості Чорноморсько-Азовських портів РФ (загальний обсяг перевезень у 2016 році – 9,2 млн. тонн на рік) і залізничних переходів на неконтрольованій ділянці російсько-українського кордону, вугілля з шахт окупованого Донбасу за ринковими цінами навряд чи когось зацікавить„, – додають експерти групи.

У березні 2017 року група «Інформаційний спротив» повідомляє, що українські вугледобувні підприємства, які перебувають на території «ДНР» щодоби видобували 15 тисяч тонн вугілля. Для солідності і більшого інформаційного ефекту, не плутати зі спротивом, додавався і перелік шахт та обсяги видобутку вугілля.

Так, наприклад, у АП «Шахта ім. А. Ф. Засядько» щодобовий видобуток – 1 700 тонн; шахта «Щегловська-Глибока», ПАТ «Шахтоуправління „Донбас“ – 2 200 тонни; шахта „Комунарська №22“, ПАТ „Шахтоуправління «Донбас» – 3 000 тонн; «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» – 7 800 тонн. Тобто, щомісячний видобуток – 450 тисяч тонн вугілля.

За оперативною інформацією «ІС», реалізація більшої частини видобутого вугілля російським посередникам відбувається за безцінь.

Тобто за $30-35, при собівартості його видобутку $67 за тонну. Так, при закупівлях вугілля ТОВ «Газ-Альянс» (підконтрольний С. Курченку, що є імпортером 75% вугілля з «ЛНР»), ціна однієї тонни енергетичного вугілля складає 32$. Водночас, подальший перепродаж російськими посередниками вугілля з ОРДЛО третім країнам здійснюється вже за світовими ринковими цінами у діапазоні від $100 до $160 за тонну.

Таким чином, на думку експертів групи, вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу знаходилася на межі фінансового, кадрового і логістичного колапсу. При цьому, єдиним напрямом реалізації вугілля, споживачем якого раніше була Україна, залишилася Російська Федерація.

Утім, за інформацією польської газети "Dziennik. Gazeta Prawna", починаючи від березня 2017 року до липня 2018 року тільки Туреччина купила 2,3 млн тонн цього вугілля.

Варто зазначити, що після того, як польське видання звернулося до дипломатичних установ щодо їхніх дій з блокування купівлі місцевими фірмами вугілля з окупованої частини Донбасу, влада Туреччини заявила, що розслідує інформацію щодо ввезення антрациту з окупованих районів Сходу України.

В той же час, голова компанії «ДТЕК» Максим Тимченко заявив, що загальний обсяг проданого вугілля з окупованого Донбасу тільки в країни ЄС складає близько 2 мільйонів тонн.

«За нашою інформацією, загалом з окупованої території Донбасу туди (до країн ЄС – ред.) відправлено до 2 мільйонів тонн антрациту. Польські компанії придбали близько 300 тисяч тонн„, — повідомив він.

Не менш цікава картина і щодо обсягів видобутого і, головне, транспортованого на територію РФ вугілля з ОРДЛО. У вересні того ж таки 2017 року заступник міністра економіки РФ Сергій Назаров в інтерв'ю журналістам агентства Bloomberg заявив, що щомісячно з окупованих територій Донбасу відправляють у РФ приблизно 1 млн тонн вугілля. Надалі отримане вугілля Росія реекспортує у треті країни. В такий спосіб Росія допомагає наповнити бюджети самопроголошених «республік» для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню.

«Вони розв'язують усі свої проблеми із соціальною інфраструктурою, бюджетом і пенсіями„, – зазначив Назаров.

Але на цьому не закінчуються колізії. До чого тут керівництво військової розвідки України?

Експерти групи «ІС» авторитетно заявляють, що з 2021 року очікується закриття всіх восьми вугільних енергоблоків російської Новочеркаської ГРЕС, яка є єдиним споживачем вугілля у південній частині РФ (власник – ВАТ «Газпром»). Очікуваний додатковий профіцит російського вугілля складе близько 3-4 млн тонн.

Справа в тім, що Міненергетики РФ підтвердило, що саме українське, а не російське, як стверджує група «ІС», вугілля використовується на Новочеркаській ГРЕС. Вона споживає в рік до 3 млн. тонн вугілля, що видобувається на окупованому Донбасі. «Воно (українське вугілля) споживається на Новочеркаській станції … Основні обсяги сортового вугілля транзитом через територію Росії йдуть на експорт», – цитує заступника міністра енергетики РФ Анатолія Яновського агентство Reuters.

Нескладно порахувати, що за шість років війни тільки Новочеркаська ГРЕС використала у своїх промислових цілях приблизно 18 млн. тонн українського вугілля з окупованих районів Донбасу. Нагадаю, за інформацією «ІС», обсяги вивезення кам'яного вугілля з окупованих районів Луганської і Донецької областей в Ростовську область у 2016 році становили 562 399 тонн. 2017-го – 1 595 625 тонн. У 1-му кварталі 2018 року – 747 103 тонни.

Переконаний, що подібними заявами прикривалися реальні обсяги вивезення українського вугілля на територію РФ. І, відповідно, його імпорт із території Росії.

Крім того, на мою думку, здійснювався інформаційний супровід «сірих» схем закупівлі українськими підприємствами вугілля видобутого на території ОРДЛО під маркою російського.

Менше з тим, вже у січні 2019 року тодішній міністр енергетики та вугільної промисловості Насалик заявив, що, починаючи з 2016 року, Україна зменшила споживання антрацитової групи вугілля втричі. Він назвав цифри: в 2016 році ПАТ «Центроенерго» споживало 2,2 млн тонн, а в 2018-му – 0,4 млн.

Але про яке зменшення кількості закупівлі вугілля йдеться, якщо із січня до жовтня 2018 року обсяг імпортованого вугілля й антрациту зріс на 15,5 %, на 2,3 млн тонн? Наприклад, у січні 2018-го Україна збільшила імпорт кам'яного вугілля й антрациту в 1,8 рази, на 1 млн тонн. Знову ж таки розбіжності в цифрах. І про це свідчать дані ДФС. У грошовому вимірі імпорт вугілля склав 281,2 млн доларів, на 64 % більше, ніж у січні 2017 року – 171 млн доларів.

Менше з тим, з обсягами реалізації видобутого вугілля і його напрямками все більш-менш зрозуміло.

Інформація «Інформаційного Спротиву» не відповідає дійсності і свідчить, на мою думку, про системний характер дезінформації.

14 серпня 2019 року група «Інформаційний спротив» оприлюднює інформацію, що вугільна промисловість на окупованих РФ територіях Донбасу перебуває в надзвичайно важкому стані.Під скорочення після ліквідації збиткових шахт повинні піти до 30 тисяч робітників.

Утім, розмови про те, що вугільна промисловість на окупованих територіях Донбасу вмерла, не відповідають дійсності. За оцінками спеціалістів, щорічний видобуток вугілля на території окупованих районів Донбасу– 12-13 мільйонів тонн. За інформацією представників окупаційної влади, на вугледобувних підприємствах працюють близько 35 тис. осіб, питання про закриття шахт не стоїть апріорі.

Групу «Інформаційний спротив» вважають структурою наближеною до ГУР МОУ. Керівником ГУР МОУ на той час був Василь Бурба. Мовиться про те, що, на мою думку, підлеглі Бурби відверто маніпулювали обсягами контрабандного вугілля з ОРДЛО, фактично прикриваючи протизаконні оборудки представників тодішньої влади з країною-окупантом.

Наведені факти свідчать про невідповідність та відверту дезінформацію щодо ситуації в ОРДЛО, яка подавалася попереднім військово-політичним керівництвом України.

Переконаний, що в умовах війни торговельні стосунки з країною-окупантом та окупованими територіями неможливі ні з економічної, ні з моральної точки зору. Розмови про необхідність закупівлі антрацитового вугілля на окупованих територіях були свідченням або непрофесійності військово-політичного керівництва України, або його прямої зацікавленості в цих корупційних схемах.

Нагадаю: