Чому Україна не атакує цивільні об'єкти на території країни-окупанта?

Росія продовжує цілеспрямовано знищувати Україну. За останній час армія країни-агресорки завдала ударів по цивільних об'єктах Донеччини, Миколаївщини, Кременчука, Одеси, Києва та Вінниці, через що загинули сотні мирних мешканців.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об'єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об'єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

Останній кричущій випадок – ракетний удар Росії по сільському магазину у селі Гроза Куп'янського району 5 жовтня. Тоді  загинули понад 50 людей, серед них – 8-річна дитина. Верховний комісар ООН з прав людини Фолкер Тюрк направив експертів на місце події.

Цілком логічні запитання: чому ЗСУ не завдають відплатні удари по житловій інфраструктурі на території країни-окупанта?

Технічно така можливість існує. Станом на сьогодні основу ракетних військ України складають великі комплекси оперативно-тактичного призначення – «Точка» і «Точка-У». Сюди також відносяться системи залпового вогню «Град», «Смерч», «Ураган».

Варто зауважити, що розробка тактичного ракетного комплексу 9К79 «Точка» була розпочата за постановою Ради міністрів ще в березні 1968 року. Офіційно комплекс був прийнятий на озброєння Радянської армії у 1975 році, хоча серійне виробництво ракет почалося в 1973 році.

Модернізований ракетний комплекс отримав найменування 9К79-1 «Точка-У» (позначення НАТО – Scarab B) і став надходити у війська в 1989 році.

Система реактивного залпового вогню «Смерч» розроблена на початку 1980-х років ДНВП «Сплав» у співпраці з більш ніж 20 іншими підприємствами колишнього СРСР і в 1987 році прийнята на озброєння Радянської армії.

Враховуючи той факт, що ці комплекси поступили на озброєння української армії ще за радянських часів – майже 30 років тому, було прийняте рішення про серійне вітчизняне виробництво.

26 серпня 2016 році пройшов черговий етап випробувань нового українського ракетного комплексу на базі реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) «Смерч». Робоча назва нового комплексу «Вільха». Система повністю вітчизняного виробництва. Варто відзначити, що «Вільха» перевершує за всіма параметрами «Смерч» і може стати заміною ще радянської «Точки-У».

Вперше про проєкт «Вільха» тодішній президент України Порошенко заявив 27 січня 2016 року на засіданні РНБО. Ракета розроблялася експертами дніпропетровського конструкторського бюро «Південне».

Державне підприємство «Конструкторське бюро „Південне“ ім. М. К. Янгеля» було створено у 1951 році як конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет.

Ще однією розробкою КБ «Південне» є ракетний комплекс «Грім-2», розробку якого профінансувала Саудівська Аравія. Комплекс «Грім-2» створений для заміни застарілих ракетних комплексів «Точка-У». Вперше комплекс «Грім-2» був продемонстрований на виставці «Зброя та Безпека» в Києві у 2015 році.

Судячи з наявної інформації, реальна дальність комплексу «Грім-2» може скласти до 300 кілометрів. Таким чином, з огляду на офіційну дальність стрільби в 300 кілометрів, її вистачає для знищення будь-якої цілі на окупованій території Донбасу. А в разі необхідності, її вистачить, щоб дістати до передових аеродромів і військових баз на території суміжних держав.

С-200

Нещодавно в міністерстві оборони країни-окупанта заявили, що Сили оборони України завдали ударів по трьох російських регіонах за допомогою ракет С-200.

Версії про те, що удари по російській території завдавалися зразками західної зброї (Storm Shadow чи SCALP), не піднімається росіянами  з кількох причин. Річ у тім, що Україна не має права використовувати західні ракети для ударів по території Росії. Росіяни це прекрасно знають і розуміють.

Військово-політичному керівництву країни-окупанта було б вигідно звинуватити Україну у використанні саме західних далекобійних ракет для обстрілів території РФ. Але при цьому росіяни не педалюють цю тему, наголошуючи на тому, що удари були завдані саме з використанням старих радянських ракетних систем С-200.

З відеопідтверджень, які були опубліковані російською стороною, було зафіксовано момент падіння ракети, ззовні схожої на ракету 5В28 комплексу С-200.

Річ у тім, що ця військова техніка є радянською розробкою ще 60-х років минулого століття. Комплекс С-200 призначений для боротьби з літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими і безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять зі швидкостями до 4300 км/год на дальностях до 300 км. Комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії.

Є висока імовірність того, що у ЗСУ провели певну модернізацію цього комплексу – і завдяки цим змінам він може використовуватися у нинішній війні. Найімовірніше, поміняли бойову частину ракети. Бойова частина була досить незначна – 220 кг, зважаючи на 7-тонну ракету. При цьому із 220 кг лише 90 кг – це вибухові елементи. А усе інше – вражаючи елементи.

Крім того, напевно, замінили ще і двигун, бо він у С-200 рідкопаливний. Її двигун 5Д12 працював на ТГ-02. За оцінками спеціалістів, існував варіант перевести рідкопаливну ракету С-200 на твердопаливну. Таке завдання свого часу було поставлене КБ «Південне». Робота проводилась, однак комплекси С-200 були зняті з бойового чергування напередодні 2014 року.

Варто зауважити, що комплекс С-200 був створений у стаціонарному варіанті. Самі позиції ЗРК передбачають складні інженерні конструкції з переміщенням пускових по рейках.

Утім, остаточно виключати модернізації і використання С-200 не варто.

Дрони

До останнього часу головним ударним дроном української армії вважався саме турецький безпілотник Bayraktar. Корисне навантаження Bayraktar – 60 кг. Апарат може розвивати швидкість до 250 км на годину і здатен працювати з висоти у 3 тис. метрів. Максимальна відстань керованого управління – 150 км. Корисне навантаження Bayraktar ТВ2 – 150 кг. Але варто зазначити, що з них 55 кг – це електронно-оптична система розвідки та цілевказівки. Тобто бойове навантаження – 95 кг. Кожен дрон може нести по чотири боєприпаси: МАМ-С з дальністю 8 км та МАМ-L з дальністю 14 км.

Натомість в Україні є власна розробка безпілотного літального апарату. Це – «Сокіл-300» від КБ «ЛУЧ». Основною перевагою вітчизняного дрона називають можливість роботи під час несприятливих метеоумов. БПЛА «Сокіл‑300» може працювати як від вітчизняних двигунів АІ-450Т2, МС-500В-05С/СЕ, так і від австрійського Rotax 914. Ціна одного такого апарату – 45,6 млн гривень, яка може впасти на 30–40% при масовому виробництві.

Власне, бойове навантаження українського «Соколу» – до 300 кг. Він може працювати, на відміну від «Байрактару», зі стелі в 20–30 м на відстані до 10 км. Що робить його практично невразливим для засобів ППО країни-окупанта. Натомість періодично з'являлась інформація про нейтралізацію «Байрактарів» силами російської ППО.

Як бачимо, з військової точки зору, в української сторони є відповідні засоби ураження, щоб завдати ударів по російській території.

Наразі найімовірніші варіанти удару з боку України – це або атаки засобами малої дальності в прикордонних областях, по периметру, тобто від анексованого Криму до Брянська, або диверсії у глибині території РФ. Найбільша ймовірність подібних атак – це Брянськ, Курськ, Бєлгород та Крим, оскільки вони у безпосередній близькості. У зоні ризику – також Краснодарський край.

Цивільна інфраструктура

Але виникає питання щодо завдання ударів по цивільній інфраструктурі.

Річ у тім, що удари по цивільній інфраструктурі – це воєнні злочини, порушення законів та звичаїв війни, у тому числі Гаазьких конвенцій 1899-го і 1907 років і Женевських конвенцій. А саме у воєнних злочинах та злочинах проти людяності, в яких звинувачують офіційні збройні та воєнізовані сили Російської Федерації.

Свого часу видання The Washington Post повідомило, що українська розвідка нібито планувала масові удари по Москві в річницю повномасштабного вторгнення 24 лютого, але відмовилась від цього на прохання США.

В Офісі президента тоді розкритикували цю публікацію у західних ЗМІ. За словами радника керівника ОП Михайла Подоляка, подібні публікації формують суспільну думку, що Україна є імпульсивною країною, якій небезпечно надавати серйозну зброю. «А навіщо нам потрібно було б це робити? Щоб що? Яку задачу вирішила б така одноразова акція? Змінила хід війни? Змусила б росіян втікати? Скасувала б потребу у зброї?» – написав він у Twitter.

На його думку, подібні публікації з обовʼязковим посиланням виконують лише одну катастрофічну функцію: формують суспільну думку в західних столицях, ніби Україна є нерозумною, інфантильною та імпульсивною країною, якій дорослим людям небезпечно довіряти серйозну зброю. «Свідомо чи несвідомо це робиться – інше питання», – зазначив радник голови Офісу президента.

Оскільки ми ведемо оборонну війну, удари по громадянській інфраструктурі Росії не мають жодного військового значення. Мають значення лише удари по військовій інфраструктурі: по аеродромах та  місцях постійної дислокації військ.

Перенесення бойових дій на територію противника повинно мати і військовий сенс. Тобто зрив оперативних і тактичних планів противника, завдання йому максимальної шкоди при мінімізації своїх втрат. Стратегічний удар на території противника – дуже складна операція, потребує залучення великих сил та серйозної зброї.

В той час як удар по житловій інфраструктурі на території РФ не має жодного військового сенсу. Ба більше, може стати серйозним запобіжником у моменті подальшого отримання військово-технічної допомоги з боку стратегічних партнерів.

Нагадаю, заступниця міністра оборони США Кетлін Хікс у відповідь на запитання журналістів про те, чи буде готовим Вашингтон вивчати варіант передачі Києву зброї, яка потенційно дозволяє вражати військову інфраструктуру Росії заявила: «Так, ми продовжимо розглядати типи засобів, які просять українці, у плані того, щоб надати їм трохи більше дальності та дистанції».

У своїй статті головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний зауважив, що головною особливістю військового протистояння між Україною та Росією є разюча відмінність між супротивниками у можливостях завдавати одне одному ударів з далеких і наддалеких дистанцій: дальність польоту російських крилатих ракет становить близько 2000 км, українські ракети летять максимум на 100.

«Поки таке становище зберігатиметься, ця війна може тривати роками... Звісно, неможливо одномоментно позбавити супротивника такої суттєвої переваги. Але цілком можливо протиставити ворогові свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність», – написав Залужний.

На його думку, Україна має проводити «правильну роботу» зі своїми партнерами для того, щоб вони надали їй такі наддалекі види озброєння, адже «наявність навіть самої загрози використання ЗСУ засобів ураження відповідної дальності змушуватиме РФ по-іншому розглядати і природу, і течію, і результат нашого протистояння.

А для проведення відповідної роботи зі стратегічними партнерами варто чітко дати зрозуміти останнім, що ЗСУ ніколи не пристане на шлях порушення законів та звичаїв війни. Це стосується у першу чергу навіть теоретичної можливості розгляду сценаріїв щодо завдання ударів по житлових кварталах на території РФ.

Якщо ми говоритимемо такими категоріями – ми скочуватимемося в російську парадигму про те, що противник має бути покараний.

Західне суспільство сприймає Україну як країну, яка бореться проти Росії за визволення своїх територій, а знищення цивільних об'єктів – це не боротьба за власні території.