Зараз усі країни цивілізованого світу обирають шлях розвитку за концепцією «мінімальної держави». Тобто влада зменшує свою присутність у «політичних» моментах, але натомість — береться регулювати життя країни за допомогою «непрямих» інструментів, зокрема, розвитку транспортної галузі.

Той же Євросоюз робить акцент на розвитку міського електротранспорту та швидкісних залізниць саме для того, щоб реалізувати головні свої базові цінності – свободу пересування громадян в межах ЄС, свободу руху капіталів та захист екології. І саме такий формат розвитку сектору транспорту прописаний як в керівних документах ЄС, так і в документах стратегічного планування урядів європейських країн.

Україна через пасивності уряду йде за шляхом протилежним цивілізованому – уряд самоусунувся від вирішення усіх проблем транспортної галузі, як «стратегічних», так і «операційних». Якщо говорити про «стратегічний» ракурс, тут є лише одна, але базова проблема – уряд досі не спромігся розробити стратегію розвитку транспортної галузі, за якою б усі види транспорту в нашій країні: авіаційний, залізничний, річковий та автомобільний – розвивались як «єдиний механізм» та працювали б на економічний розвиток України.

Звісно, можна заперечити, що у чинного Кабміну досі нема затвердженої парламентом «Програми дій». Але у цьому й корінь – ВР не затвердила «Програму дій» чинного Кабміну саме через вкрай низьку якість документу, особливо щодо транспортних питань.

Наприклад, уряд Шмигаля просто переписав з програми дій Кабміну Гончарука параграфи про реконструкцію 15 регіональних аеропортів, закупівлю 205 нових локомотивів для «Укрзалізниці» та нарощення обсягів річкових перевезень до 20 млн тонн вантажу.

Який від цього результат має отримати країна, чиновники уряду Шмигаля, особливо міністр інфраструктури Криклій, взагалі полінувались прописати. Хоча тут мова про «базову» компетенцію будь-якого менеджера: поставити собі конкретну мету, визначити необхідні ресурси та час для її досягнення... і виконувати намічене. Звісно, заперечити, що справа уряду як виконавчої гілки влади – насправді займатись лише «операційними» питаннями транспортної галузі.

Але ж і тут – повний провал. Зокрема, за два роки уряд так і не спромігся запустити процес закупки нових електровозів для «Укрзалізниці», котра вивозить 60% всіх вантажів у країні. В наступні декілька років УЗ буде вимушена списати понад 300 старих електровозів типу ВЛ8, які пам'ятають ще Хрущова та Брєжнєва, і замінити втрату такого числа локомотивів – об'єктивно нічим. Критичних позначок рівня зносу «досяг» не тільки парк локомотивів, але й іншого роду залізничної техніки – наприклад, приміських дизель-поїздів та мотрис для обслуговування інфраструктури.

Простіше кажучи – буквально за пару років державі нічим буде виконувати соціально важливі перевезення та втілювати базову функцію управління залізничною інфраструктурою. Це уже не кажучи про те, що сама інфраструктура залізниць зношена на 50-70%. Критично зношеними є також й судноплавні шлюзи, і цей факт ставить хрест на будь-яких прогнозах по розвитку річкової галузі України. Для повноцінного оновлення шлюзів потрібно 4,5 млрд грн, але таку відносно невелику суму уряд чомусь «не зміг» знайти.

Уряд планує щороку витрачати близько 3 млрд грн на оновлення злітних смуг та інших будівель регіональних аеропортів. Але ж базова проблема, що стримує розвиток авіагалузі – аеронавігаційне обладнання також зношене мінімум на 70%. Навігаційні вогні в регіональних аеропортах давно не горять, і саме тому туди не хочуть літати європейські лоу-костери.

І тут себе чинний уряд проявляє вкрай некомпетентно: по суті, чиновники Кабміну Шмигаля просто закривають очі на те, що інфраструктура зношена до крайньої межі, і ледь чи не буквально розсипається.

Якщо не взятись негайно за виправлення ситуації, буквально під кінець каденції президентства Володимира Зеленського рівень деградації транспортної галузі досягне такого рівня, за якого економіка країни стане буквально паралізованою. І причиною цьому буде саме бездіяльність нинішнього уряду Шмигаля.

Щоб врятувати ситуацію, є лише один вихід – брати професіоналів і давати їм можливість щось змінювати.