Українці, які купують книжки про війну, роблять це не заради любові до літератури. Дехто став колекціонером, дехто просто хоче підтримати матеріально тих, хто наважився писати на цю непросту тему.
Такі покупки — скоріше благодійність, ніж бібліофілія.
Українці, які пишуть про війну, роблять це не заради грошей чи визнання. По-справжньому відомих письменників серед нас нема, а гонорари – річ умовна, на межі декількох мін. з\п.
Такі тексти народжуються, бо не дають спати вночі; вони вириваються з грудей, як чорна хмара.
Але всьому настає кінець. Хоча війна триває, інтерес суспільства до неї вже майже вичерпався. Благодійників все менше. Ти звикаєш, що пропозиції «Придбайте книжки!» в фб залишаються без відповіді.
Автори, кого я знаю, вже давно знайшли собі роботу. Дехто ще пробує «залишатись в темі», робити щось корисне для армії і суспільства. Але поступово всі «мігрують» туди, де гроші – повертаються до бізнесу, нормальних зарплат.
Це логічно, правильно, і невідворотньо. В нашій бідній країні не так багато місць, де є гроші – і ніша «військова література» явно до них не належить…
Десь рік-півтора тому я писав з прикрістю: мої знайомі і друзі спробували щось корисне зробити для країни, пішли з бізнесу на державну службу – але згодом повернулися у бізнес.
Тепер мені так само трохи прикро: аналогічне повернення бачу і серед авторів. І моя робота в школі має сенс (для дружини і двох дочок 
), якщо мої книжки активно продаються. Чи знайдуться благодійники воєнрука Якорнова?
Напишіть мені в коменті, чи в фб — зустрінемось! https://www.facebook.com/profile.php?id=1000083568...
