Вчора я написав про кордони між трьома державами у Ферганській долині, і про 8 анклавів (осередків однієї країни посеред іншої). Анклави — «дрібничка», порівняно з етнічними конфліктами долини:
- 1989: різанина між узбеками і турками-месхетинцями (депортовані Сталіним з Грузії);
- 1990: різали одне одного киргизи і узбеки в Оші, Джалал-Абаді;
- Всі 90-ті: Наманган був самоуправним гніздом ваххабітів на чолі з Д. Ходжиєвим (аж поки він і його люди не загинули в 2001-му, обороняючи від американців афганський Кундуз).
- 1999: узбецькі ісламісти через Таджикистан напали на Киргизстан, влаштувавши невелику війну навколо містечка Баткен, в якій Кир. і Узб. були змушені об'єднати сили.
- 2005: кривавий заколот в Андижані.
- 2010: знову різали одне одного узбеки і киргизи в Оші, Джалал-Абаді, Узгені.
Кожен з наведених вище конфліктів – це від ста до декількох тисяч загиблих, десятки тисяч переселенців. А менших кривавих трагедій – стрілянина на кордоні, бійки між селами — не перелічити...
Після інцидентів, країни можуть перекривати кордони, а узбеки ще й візовий режим для таджиків ввели. Часто з 18-ти КПП на Т-У кордоні працюють тільки три. І родичі не можуть один до одного з'їздити, і торгівля вмерла: «Якщо на початку 2000-х років товарообіг між Таджикистаном і Узбекистаном становив $ 500 млн, то в 2015 — всього $ 12 млн».
За межами долини – теж «не все добре»: руйнівна громадянська війна 1992-97 в Таджикистані, 2 революції з кривавим скиданням влади і заколотами (2005, 2010) в Киргизстані.
Щось забагато насильства, щоб звалити все на СРСР…
Загалом, Сталіну і КПРС можна поставити в провину:
1) в Фергану були депортовані декілька етносів , десятки тисяч людей: турки-месхетинці, киримли (майже половина всіх депортованих у 1939-44 була у Фергану — «нехай ці „ненадійні“ бавовну збирають!»)
2) кордони між республіками намалювали так, що південна Киргизія населена узбеками (можливий розкол країни, вже було декілька погромів), а таджики – одна з найбільш «розділених» націй у світі, за межами живе в 2,5 разів більше, ніж в країні (Бухара, Самарканд, Фергана – й досі щільно населені таджиками).
3) декілька редакцій радянських карт створили спірні території. Зараз в регіоні йде делімітація кордонів між державами.
70 років кордони між республіками були лише на папері (т.зв. «адміністративні»). А цих паперів – карт місцевості – СРСР видав за 70 років чимало! На картах 1959-го року така-то ущелина належить таджикам, на картах 1976-го – вже узбекам. І навпаки. А в таких ущелинах – знайшли нафтове родовище. Або треба прокласти дорогу. І чия це, врешті решт, територія?
Таких суперечливих місць — 700 на всьому таджико-узбецькому (ТУ) кордоні, 140 – на киргизо-узбецькому (КУ). Не узгоджені між країнами: 396 км ТУ, 200 км КУ, 591 км КТ. Тобто, на 1150 км нема чіткого кордону. Десь дріт і стовпи є, а десь нема, лише КПП на дорогах.
В узбеків є нафтогазові доходи, вони першими почали ставити бетонні паркани (де-не-де ще копали 6-метрові рви!), а з 1999-го – замінували все навкруги, «для захисту від екстремістів». Організовану злочинність це не зупиняє, натомість підірвалося 176 чабанів і підлітків (за офіц.даними). Лише після смерті президента Карімова, країни погодились прибрати міни, процес вже іде.
Ферганська долина – порівняно невелика ділянка загальних кордонів, але там ці проблеми особливо гострі — через щільність населення і багатолітні зв'язки. Іноді кордони прокладають прямо через села, цвинтарі і двори; «будинок – в Узб., веранда – в Тадж.»
Але головна причина всіх вищенаведених проблем – це бідність.
СРСР вимагав від Ферганської долини переважно бавовну, і досі це основна культура. 9\10 бавовни збирається вручну. Дітей, студентів і бюджетників й досі примусово заганяють в поля (це називається «хашар»). Якщо підсумувати, скільки днів за все життя «хашарить» місцевий НЕ-селянин, отримаємо цілий рік! Ця монокультура не дає великого заробітку людям, але гробить їх здоров'я величезною кількістю хімії, яку розпиляють на кущі.
Рівень освіти і культури у Фергані – низький, проте дуже високий рівень релігійності.
Як наслідок, в погромах вбивають етнічну меншість, яка «краще живе» (за винятком Андіжану – там розгромили тюрму, куди посадили найбільших бізнесменів-роботодавців міста). А менші конфлікти розпочинаються з «заблудлої вівці», чи неподіленого випасу – але теж часто призводять до стрілянини, а не суду.
Зла іронія: в долині люди живуть порівняно непогано! Можливо, ще краще, ніж селяни десь у Полтавській області (я сам там не був, пишу лише за інфо в інтернеті). Промисловість там теж розвинута неабияк – узбецькі Нексії збирають саме в долині.
Однак поруч, в передгір'ях і горах Паміру і Тянь-Шаня – от там вже Біда: найбільший по СНД демографічний приріст, до 60% безробіття (цитата: «деякі регіони вже скотилися до родо-племінного життя»).
Бідність народів доповнюється бідністю країн: нема коштів на побудову об'їзних доріг, нових газогонів тощо. Багатий на нафту, газ, золото Узбекистан цим користується, щоб дотиснути сусідів на вигідні умови делімітації кордонів (наприклад, перекривав киргизам декілька разів газ, начебто, через аварію; або влаштовував «маскі-шоу» з вертольотами і стріляниною, коли поруч з його кордонами прокладають дороги).
Натомість киргизи і таджики шантажують узбеків постачанням води, і збираються будувати ще декілька ГЕС.
А проблемою для всього світу є місцевий трафік наркотиків. Ціна на афганський героїн в Європі складається із вартості проходження 4-х кордонів: таджицького, киргизького, казахського і російського.
Висновок: СРСР таки примудрився загнати Ферганську долину у глибоку *опу своєю непродуманою етнічною і економічною політикою, а «добив» — пекельними кордонами. Однак, якщо екстраполювати все вищенаведене на будь-які інші країни – думаю, там були б ріки крові…
Найголовніше – завдяки розвалу комуністичної тюрми, 14 націй отримали можливість побудувати свої суверенні держави. І позитиву від цього становлення – однозначно більше! Я сьогодні спеціально майже нічого позитивного не писав – відклав це на завтра))
Однак є ерефія і Хутін, яким створення незалежних суверенних держав «у сфері впливу» аж ніяк не вигідно… І за громадянською війною в Таджикистані, і за зміною політики Киргизії видно «руки Кремля» (завтра – докладніше).
Рано чи пізно, коли РФ таки проштовхне «своїх» керівників у середньоазійські країни, почнеться широкомасштабна пропаганда: «В Тайожному союзі будуть вирішені всі проблеми!» (зараз ця пропаганда теж є, але не надто відчутна). Жителям навіть не треба буде волати «Хутін, введи війська!» — вони вже там є!
У РФ і досі залишається декілька військових баз і в Киргизстані, і в Таджикистані. Це – обнадійливий фактор для цих країн, як вважаєте?
P.S. Моя відповідь на ост.питання: де є бази ерефії – там, скоріше всього, місцевим жителям прийде *опа (чи вже прийшла). Військові бази РФ були\є в:
1) Абхазія, Придністров'є, Півд. Осетия (без коментарів);
2) Вірменія (нагадаю про невиліковну рану Нагорного Карабаху);
3) Крим;
4) Сирія;
5) Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан – приготуватися!
Інші статті про Середню Азію:
1) як партсекретарі грали на села у карти — про 8 анклавів. https://site.ua/dmitriy.yakornov/12959-yak-srsr-pe...
2) чому саме так провели «національне розмежування». https://site.ua/dmitriy.yakornov/12991-das-experim...
