Стратегічні ризики і стратегічні можливості
Не будемо себе заспокоювати — немає сенсу. Навпаки, треба бути в тонусі.
І держорганам, і військовим, бізнесу, і правоохоронцям, і громаді.
Ризики гібрідної війни зрозумілі — це і можливий удар по інфраструктурі, інформаційні атаки, потенційні теракти, відкритий наступ тощо.
Але поговоримо про стратегічний сценарний простір можливостей.
- Неприкрите лицемірство Путіна і його влади — це чіткий сигнал світу, що немає сенсу триматися лінії замирення. Не приймати Україну до НАТО — це не вихід. Бо Путін вважає Україну вже учасником Альянсу, аргументуючи свої рішення.
- Фактично одночасно Путін вважає Український кордон — кордоном зі США. Отже Путін в своїй картині світу вже веде війну зі США.
- Китай отримує потрійні дивіденди:
- відволікає США і НАТО на протидію Російській агресії від Східного і Південного Китайського моря
- бере на себе роль миротворця і «найбільш зваженої», над-держави
- отримує економічні переваги — Росія змушена буде шукати для себе розширення економічного співробітництва (експорт газу, імпорт технологій для компенсації санкційних обмежень), але вже на умовах Китаю.
- Межі російської агресії не визначені. Чи буде подальше «перевизнання» та «звільнення» (окупації) Донецької та Луганської областей? Чи буде реалізація планів щодо окупації Києва (ключова точка у псевдо-історичних домислах Путіна) або південних коридорів? Раціональної логіки в таких діях немає. Немає економічного і навіть воєнного інтересу. Є лише амбіції, які розгортаються у логіці параноїдального синдрому.
- Країни НАТО і інші прогресивні демократичні країни починають розглядати чинну ситуацію як виклик всьому світовому порядку. Або навіть початком третьої світової війни. Отже це час визначатися, хоча велика частина країн все ще залишиться осторонь, інша — спробує бути «над подіями» (Китай). Але Туреччина, Німеччина, Грузія і навіть Казахстан продемонстрували готовність діяти, щоб не допустити подальшої ескалації.
- Україна за останні кілька тижнів зусиллями дипломатії і чіткою позицією міністрів Кулеби і Резнікова, а також довгоочікуваною зміною в риториці президента заявила претензію на суб'єктну позицію.
- Відбувається справжнє єднання в громадському секторі і бізнесі щодо підтримки дій влади і армії.
- В Росії починає очевидно жахливо комічно виглядати тотальна підтримка маніакальних прагнень Путіна (що у СовБезі з пародією на обговорення, що у Думі з одноголосним прийняттям) — і на цьому фоні що у бізнес-спільнотах, що в креативних індустріях починається публічне (наприклад, Дудь) висловлення негативного ставлення до дій влади.
- Одночасно безглуздість війни, що нав"язується російським військовим, разом із демонстративним нехтуванням людської гідності (наприклад, псевдо-евакуація жителів ОРДЛО) демотивує вже не тільки рядовий склад, але й офіцерський склад. Авіаційні і ракетні удари не принесуть перемоги, а відео підбитих танків зруйнує міф про сильну армію.
- Тактика нав"язування страху більш притаманна логіці спецслужб. Зроблений крок відкриває карти. Тому кожен наступний крок скоріше слугує тому, щоб вивести з фокусу уваги світової спільноти результати попередніх кроків. Окупація Донбасу — щоб вивести з-під дискусії Крим. Плани щодо широкомасштабного вторгнення — щоб вивести з-під уваги визнання Л/ДНР. Але наступний крок станом на зараз вже газовий або ядерний шантаж Європи, щоб прикрити наступ на Маріуполь чи Києв? Ставки підняті вже надто високо. Подальше підняття може призвести до ефекту доміно в самій російській владі і серед олігархів, бо страх втрати всього перевищить страх Путіна.
Отже переломний момент відбувся. І в середині України консенсус щодо опору, збереження незалежності в будь який спосіб. І в демократичному світі щодо неможливості домовлятися з Путіним (Cum principia negante non est disputandum — З тим, хто заперечує основи немає сенсу вести переговори).
Наступний злам — творення нових глобальних інститутів безпеки.
Ми напередодні цілої низки криз. І повернення до старої економіки і геополітики не буде. Проте і творення нового займе не один рік.
Стверджувати можна лише те, що ми нарешті підійшли до точки набуття справжньої незалежності України — ментальної, енергетичної, економічної, політичної.
