Освіта і економіка. Все, наче, мало б вибудовуватися навколо цих двох понять.
Але це передбачало б наявність стратегії, розвиток людського капіталу як її ключову складову.
Проте підбір міністрів йде не у відповідності до стратегічно візії.
Вірніше, Візія є, але вона зовсім не про щасливе майбутнє успішних громадян. Вона про відновлення позицій олігархів й російського інтересу.
Світова криза, втрати на зовнішніх ринках, націоналізація Приватбанку, особисті образи — все це знайшло вихід: бажання команди президента повернути його високий рейтинг.
І тут медійні економічні проекти уряду, що пішов, вже не допомагали. Отже, спочатку — вихолощення закону про землю (може взагалі референдум?). Зміна керівництва НацБанку на друкарників гривні. Багатовекторні домовленості — гроші в обмін на зміну риторики. Прибирання реформаторів з традиційних зон заробітку — митниця, держпідприємства. Посилення машини вибіркової справедливості — економічна функція в СБУ, слухняний генпрокурор, «вовкизація» судів.
І є впевненість, що громадянське суспільство вже достатньо розсварилося і дискредитоване, що можна не звертати на нього увагу.
Але все відбудеться не так.
Новий КабМін звичайно дасть певні медійні «покращення». І навіть промпромисловість почне падати повільніше (процес циклічний). Щось буде приватизовано (перемога нового уряду), щось буде повернуто державі зі списку на приватизацію (перемога), надходження до бюджету зростуть, дорогу буде збудовано, медичну реформу відкладено — впевнений, медійних задумів багато.
Проте звичка не готуватися до глобальних викликів і нехтування громадянським суспільством зіграє злий жарт в дусі Кварталу: король вочевидь голий, команди немає, час упущений, правда вже не на боці влади.
