Дата: 31.03.2015
Триста з гаком років тому людство вважало, що у світі є тільки білі лебеді, аж доки голландський дослідник Віллєм де Вламінк не виявив популяцію чорних птахів цього виду на річці Суон в Західній Австралії. Через триста років після цієї події ліванець Насім Талєб почав використовувати метафору «чорних лебедів» для визначення рідких і неочікуваних подій з масштабними наслідками.
Згідно теорії Талєба, головною причиною виникнення «чорних лебедів» є наша впевненість в тому, що прогнозування майбутнього засноване на аналізі минулого та екстраполяції життєвого досвіду на розвиток подій. Саме це і примушує нас припускатись помилок. У своїй книзі Талєб цитує капітана «Титаніка» Е. Дж. Сміта, який у 1907 році казав:
«За своє професійне життя я жодного разу не потрапляв ні в яку більш менш серйозну аварію. За всі свої роки на морі я бачив тільки одне судно, що терпіло лихо. Я ніколи не бачив катастроф на морі, не переживав катастроф на морі, не опинявся ніколи в ситуації, яка загрожувала катастрофою„
Ця і багато інших подібних ілюстрацій звертає нашу увагу на величезну кількість подій, які являють собою відхилення від того, що ми вважали нормою.
Світ на чорних крилах
По суті, зародження життя на нашій планеті також можна вважати «чорним лебедем», як і життя кожного з нас. Варто тільки замислитись над тим, скільки умов, явищ і подій має співпасти, аби ми з'явилися на світ. З'явилися саме в такій подобі, з такими мріями і прагненнями. Починаючи від того, як доля зводила наших батьків та їх батьків, закінчуючи чудом запліднення яйцеклітини, кожен з нас від народження є «чорним лебедем».
Феномен життя побудований на постійному киданні гральних кісток. В умовах необмеженого часу та непередбачуваних обставин, життя відбирає у холодної безодні шанси на своє продовження і ускладнення шляхом створення нових варіацій. Еволюція, поява нових і вимирання старих видів може бути свідоцтвом цього процесу.
В зв'язку з тим, що для нас – людей – час є дуже обмеженим ресурсом, непрогнозовані «результати гральних кісток» нас не влаштовують. Щоб будувати своє життя ми маємо потребу знати, «яке число випаде після наступного кидка».
Щоб вдовольнити цю нашу потребу, ми перейшли до будівництва інформаційного суспільства. Ми використовуємо такі новітні інструменти як аналіз Big Data і надпотужні обчислювальні машини для нього. У своєму кишеньковому гаджеті ми носимо таку ж кількість інформації, яку найбільші бібліотеки в історії людства збирали століттями. Однак чи дійсно це наближає нас до своєї мети пророкування майбутнього? Або ж нам необхідно бігти все швидше і швидше лише для того, аби залишатися на місці?
Гральні кістки в країні Крайньостан
Обчислювальні потужності людства ґрунтуються на математичних моделях, за допомогою яких намагаються обрахувати абсолютно все – від біржових котировок до вірогідності розповсюдження Еболи. Однак для того, аби результати цих обчислень можна було використовувати, необхідні «перекладачі».
Наприклад, світові тенденції маркетингу говорять про те, що в найближчому майбутньому однією з найбільш популярних професій стане робота по інтерпретації Big Data. Коли ваші кросівки та футболка, отримають ай-пі адреси після холодильників і пральних машин, то терабайти інформації, які вони про вас повідомлятимуть, треба буде комусь аналізувати.
Мета цього аналізу в комерційному світі, звичайно ж, полягає в прагненні знайти загальні тенденції і спільні риси задля того, щоб, з одного боку, заробити на цих трендах ще більше грошей, а з іншого, знайти для кожного індивідуальний підхід на основі якогось узагальненого алгоритму.
Іншими словами, для ефективного використання даних потрібно звести їх до усереднених значень, які характеризують максимальну кількість вибірки.
Натомість в міфічній країні Насіма Талєба Крайньостан аналітика працює не так «традиційно». Для прикладу, він пропонує зібрати на стадіоні одну тисячу різноманітних людей, а потім додати до них найбагатшу людину у світі – наприклад, президента Росії Володимира Путіна. За останніми оцінками, що прозвучали в пресі, його статок становить близько 200 мільярдів доларів. В той же час сумарний капітал решти зібраних нами людей – десь декілька мільйонів.
Яка частина сукупного багатства буде належати Путіну? Більш ніж дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотків. А статки решти не тільки не перевищать погрішності при округленні його капіталу, але й не перекриють коливання в його особистих доходах протягом останньої секунди.
Такі ж приклади можна навести і в інших сферах людського життя, з чого Насім Талєб робить висновок про те, що більшість соціально-економічних феноменів належать до світу Крайньостану. Таким чином, використовуючи традиційні математичні моделі, ми раз по раз наражаємо себе на небезпеку помилки.
За словами Алана Грінспена, який більше 18 років був головою Федеральної Резервної Системи США, глобальна економічна криза 2008 року стала екзистенціальним провалом усієї теорії математичного моделювання, яка переважала у світі після Великої Депресії.
Останнє десятиріччя продемонструвало, що навіть потужні аналітичні центри не в змозі передбачити події, які можуть направити історію за іншим руслом. Навіть на початку серпня 2008 року, коли до «обвалу ринку» залишалося кілька днів, фондові аналітики все ще продовжували прогнозувати зростання.
Після економічної кризи прогнози не змогли передбачити громадянську війну в Сирії, формування Ісламської держави Іраку і Леванту (ISIS), неочікуване поширення вірусу Ебола, а також, звичайно, надміру агресивну політику Російської Федерації в Східній Європі та війну з Україною.
Це є свідченням того, що потужні аналітичні інститути сучасності можуть передбачати їх з тією ж вірогідністю, з якою блондинка може зустріти на вулиці динозавра – тобто «п'ятдесят на п'ятдесят» (може зустріти, а може й ні).
«Чорні страуси»
Разом з тим, і приклади Насіма Талєба, і світові катаклізми свідчать про те, що інформація, яка дає можливість прийняти певні рішення до, а не після події, — існує завжди.
Так, інвестори компанії Polaroid знали про те, що мають змінити стратегію свого розвитку за декілька років до того, як компанія оголосила про своє банкрутство.
У приватних розмовах аналітики американського фондового ринку визнають, що в 2008 році знали про те, що може їх чекати, і все одно продовжували використовувати ризиковані інвестиційні інструменти.
До трагедії 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку Всесвітній торговий центр вже не раз був ціллю терористичних атак, а також розглядався спецслужбами як потенційно уразливий об'єкт. Це спростовує заяву слідства про те, що передбачити атаку було не можливо.
Нарешті, докази і відомості про формування сепаратистських бойових загонів під назвою ДНР стали з'являтися ще в 2008 році.
Суть феномену «чорного страуса» полягає в тому, що люди, які приймають рішення, часто не можуть чи не хочуть скористатися наявною інформацією через різні комплекси причин.
На початку 2015 року в соціальній мережі Фейсбук з'явилася стаття колишнього співробітника Російського інституту стратегічних досліджень (РІСІ) Олександра Ситіна «Анатомия провала: О механизме принятия внешнеполитических решений Кремля».
За словами Ситіна, в 2009 році РІСІ, який раніше підпорядковувався Службі зовнішньої розвідки РФ, був виведений із її складу та переформатований в одну зі структур Адміністрації Президента Росії. Одночасно в її регламентуючих документах, поряд з інформаційно-аналітичними функціями з'явились також ідеолого-політичні.
Цей факт, а також поява у керівництві РІСІ людей, які більше піклувалися про «збереження історичної спадщини» та «духовні скрепи„, ніж про якість аналітичного продукту, стали одними з передумов, які завели російську зовнішню політику в тупик. Чи не є нинішнє зовнішньополітичне і економічне становище Росії найкращим прикладом «чорного страуса»?
Казка про золоту антилопу
Після того, як непередбачувана подія трапляється з нами, ми завжди можемо ретроспективно дослідити її генерацію і розвиток, які ми не змогли побачити аж до її настання. Словами старого анекдоту — «усі є розумними „заднім“ умом„
В більшості випадків, ми можемо виключити можливість раптового народження «чорного лебедя». Його передумови залишають свій слід, навіть якщо мають законспірований характер, та відображаються у реальному чи цифровому світі. Вони невидимі для нашого ока не тому, що не існують, а тому, що ми просто не туди дивимось. Чому так відбувається?
Тому що темпи зростання обсягів даних, що мають підлягати аналізу набагато вищі ніж швидкість їх опрацювання. Оцінки загальних обсягів інформації у світі постійно змінюються. Ніхто навіть не може окреслити межі роботи, яку необхідно виконувати для прогнозування майбутнього.
За даними 2014 року щоденно у світі відбувається 2 мільярди подій, які після обробки займають 400 гігабайт архівованих даних. Мобільні пристрої з «інтернету речей» вже генерують до 18% цифрової інформації, накопиченої людством за рік.
Big Data – концептуальний підхід до опрацювання великих обсягів цифрових даних — сьогодні вже став окремою дисципліною, яка вивчається в вищих навчальних закладах.
Серйозні американські аналітичні структури, що використовують в свої роботі обчислювальні потужності (такі як Інститут Брукінгса), мають кращі перспективи розвитку, аніж ті, що базуються на дослідженнях своїх експертів (Гарвард, Берклі та Ілінойський університет).
Однак чи зможуть технології аналізу Big Data вирішити проблему того, що ми «дивимось не туди», щоб побачити майбутнє?
У індійській казці про жадібного раджу та антилопу, яка вміла вибивати своїми копитами золоті монети, раджа все ж таки примушує антилопу дати йому стільки золота, скільки він забажає.
Антилопа погоджується на це за однієї умови – коли раджа скаже «досить» усе його золото перетвориться на черепки. Раджа не вірив у те, що золота може бути надто багато, але, майже похований під купами монет, був вимушений зупинитись.
Зараз ми з вами перебуваємо в ролі цього раджі. З розвитком інформаційного простору і можливостями доступу до нього онлайн проблема дефіциту даних майже зведена нанівець.
В будь-яку секунду, забажавши отримати відповідь на будь-яке своє питання, ви отримаєте стільки даних, скільки піску на середземноморських пляжах. Однак не даремно західні експерти розрізняють значення слів "raw data" та "intelligence". Для того, щоб отримати золоті піщинки "intelligence„, вам необхідно просіяти тонни «черепків» (raw data).
Згадайте також казку про Алі-Бабу і сорок розбійників. Чи не здається вам, що набагато складніше знайти потрібний вам будинок, якщо хрестики поставлені на усіх дверях, ніж в тому випадку, коли на одній з них хрестик був стертий?
Чорні крила смерті для аналітики
Дослідники психології мотивації людських вчинків говорять про те, що нашими діями керують дві категорії мотивів. Мотивація «до» чогось, або мотивація досягнення успіху чи насолоди, штовхає нас уперед на нові звершення, примушує створювати і реалізовувати нові ідеї, йти до нових вершин.
Мотивація «від» чогось, або мотивація уникнення загроз чи болю, підтримує наш інстинкт самозбереження в робочому стані, спонукає не кидатись з головою у вир подій, аналізувати та зважувати варіанти.
За деякими даними, в адміністрації Обами вирішили розвивати мотивації «до„, а не мотивації «від». Окремі джерела свідчать про те, що в Білому домі заявили про бажання скоротити видатки на замовлення послуг аналітичних корпорацій та інститутів по прогнозуванню.
Причина: вони не вирішують своє головне завдання – «підстелити соломку» там, де може «впасти» Державний департамент США. Білий дім не встигав належним чином підготувати свою офіційну реакцію на ті чи інші події, що, з плином часу, стало загрозою як політичному плані так і в плані національної безпеки.
Замість прогнозів перевага буде надана інструментам оперативного управління та реагування на ситуації, розвиток лідерських функцій та вирішення проблем по мірі їх настання.
Підстави такого рішення доволі зрозумілі: «Якщо ми не можемо достатньо ефективно прогнозувати найнебезпечніші кризові явища для їх відвернення, то краще давайте будемо вкладати наші ресурси в діяльність, яка дозволить з ними боротися».
Тобто, якщо ми не можемо передбачити і попередити «чорного лебедя», ми будемо намагатися швидко і з найменшими втратами нівелювати його негативний вплив.
Важко пояснити наскільки важливим це рішення є для зміни парадигми управлінських практик. Останні 20 років 20-го століття ознаменувалися розвитком обчислювальних потужностей, що вилилося в спеціальний термін для компаній і організацій «параліч аналітики„, коли даних і висновків настільки багато, що не ясно, що з цим робити. Початок 21-го століття став стартовим майданчиком для ще більш необмеженого зростання інформації через засоби комунікації онлайн та ріст соціальних мереж.
Надмірне різноманіття реальностей, які народжуються через необмежений доступ бажаючих до інформаційного світу, не дозволяють бодай якимось чином контролювати природній хід речей. Вірогідність настання «чорних лебедів» в таких умовах не може бути обчислена через динаміку змін, що відбуваються. Навіть якщо інструменти обробки Big Data дадуть змогу отримати ранній сигнал про можливість настання «чорного лебедя», швидкість інформаційного світу не дасть змогу до нього належним чином підготуватися.
Отже, можливість захиститися від «чорного лебедя» стає, практично, міфом.
Щоб захиститись від «чорного лебедя» треба стати «чорним лебедем»
За словами Валерія Пекара, той хто не має своєї стратегії, змушений бути ресурсом для реалізації чужої. Отже той, хто не стане «чорним лебедем» для навколишнього світу, буде змушений постійно потерпати від чужих «пташок».
Наближається той час, коли ми усі будемо змушені повернутися до своїх витоків та згадати про те, що кожен з нас є «чорним лебедем» від нашого народження. Причому це може статися одразу на всіх рівнях суспільних відносин.
В бізнесі, якщо випускаєш інноваційний iPhone і створюєш ринок блакитного океану, тобі зовсім не потрібен моніторинг і аналітика ринку, який залишився, практично, в іншому світі.
В міждержавних відносинах, якщо інформаційний простір народжує сенси, меми і уявлення, які повністю заповнюють свідомість і думки громадян, то абсолютно не має значення, яку кількість грошей витрачає на пропаганду сусідня держава і скільки фейків щоденно необхідно спростувати.
Якщо твої лідерські якості можуть спонукати людей до дії, а організаторські здібності можуть допомагати однодумцям досягати мети, то не має значення чи є навколо тебе більш досвідчені і обізнані люди.
Якщо намагатись прогнозувати «чорних лебедів», щоб захиститись від них, то рано чи пізно залежність від їх поведінки призведе до втрати. Якщо ж самому стати «чорним лебедем» — ваші шанси на успіх зрівняються.
Головним ворогом управлінця є невизначеність. Успіх в боротьбі з нею залежить від ресурсів, що будуть на це витрачені. Можливо, продукування невизначеності стане настільки ж ефективним, наскільки розставляння хрестиків на усіх дверях стало ефективним для Алі-Баби у порівнянні з намаганням стерти один на своїх?
