Вирвавшись якось із буднів, пішла я гуляти центром міста. Натрапила на цікавий музей. На справжній музей. Без запахів совєцького підігрітого борщу з зачинених на обід кабінетних дверей. А ви давно були в музеї?
Маленьке, затиснене зусібіч приміщення, чи не єдине, що не є кабаком на пл. Ринок. Зайшла всередину. А там Історія. Наша Історія.
Це я зараз про музей, що знаходиться на пл.Ринок, 40 – «Галерея українського військового однострою».
Коли я увійшла, найперше, що мене здивувало – вимкнене світло. Будучи людиною комунікативною і допитливою, я звичайно ж викликала на розмову єдиного співробітника музею. Як виявилося, він же власник. Він же упорядник. Це вже потім, із розмов з паном Богуславом, я довідалася, в яких сьогоднішніх складних умовах йому доводиться працювати..
Музей надзвичайний. Входиш і бачиш однострої січових стрільців, синьожупанників, чорних запорожців. А ви знаєте, хто такі чорні запорожці? Я також не знала. Але панові Богуславу вдалося добитися того, що подивившись тільки на один мундир, відчуваєш яким був вояк, що взявши зброю в руки, пішов відстоювати інтереси молодої незалежної української держави.
Я зрозуміла, що тут буде цікаво не тільки мені з вами, а й моїм хлопцям.. Дай Боже, щоб ця колекція ще існувала до часу, поки вони підростуть.. Пан Богуслав Любів, упорядник музею, обіцяв розказати мені історію. Нашу з вами Історію, у тому числі історію чорних запорожців. Без них нас би не було. І він розкаже, бо він – людина слова. А я розкажу вам, бо я також хочу бути людиною слова.
А поки що він розказав мені дещо іншу історію. Є небезпека, що музею не продовжать договір оренди, який закінчується на початку 2019 р., або виставлять таку ціну за оренду, що він її не потягне, як би не старався. Колекція пана Богуслава Любіва може бути втрачена. На місці галереї зроблять чергову забігайлівку для туристів, які свої знання про те, що таке криївка, черпають з відвідин однойменного кабака: «ето мєсто, гдє бандіти-бандеровци пряталісь, пілі водку і воділі баб». (Це тільки у мене враження, що наші чиновники за бабло рідну маму продадуть?)
Трохи історії.
У 20-30-х рр. минулого сторіччя у Львові з ініціативи ветеранів визвольної боротьби та старанням генерала М.Тарнавського було створено музей історично-військових пам'яток, де зберігалися однострої, військова атрибутика, відзнаки, нагороди тощо. До Другої світової війни ця колекція з понад десяти тисяч експонатів зберігалася у приміщенні Львівського Наукового Товариства імені Т.Шевченка.
Проте у 50-х роках за вказівкою радянських партійних органів та КДБ Львова, експонати музею було розкрадено і знищено. Бо це, як стверджувала радянська пропаганда, український буржуазний націоналізм.
І от настав 1991 рік. Україна здобула незалежність, а пан Богуслав взявся відродити пам'ять про полеглих за нашу свободу. Він відтворив не лише етапи формування нашого війська, а ще й хронологію цього формування. Працював у архівах із фотоматеріалами та документами; за старими кравецькими кроями створював форми та лекала. Власноруч шив перші реконструйовані однострої.
На сьогодні у галереї виставлено лише чверть експозиції, адже маленьке приміщення не дозволяє продемонструвати усі шедеври, над якими понад 40 років працював пан Богуслав зі своєю дружиною. Усього близько 50 українських одностроїв першої половини ХХ століття.
І зараз, у часи незалежності, нібито є всі умови для того, щоб люди знали справжню історію, без викривлення.. без утисків тих, хто береже правдиву Україну..
Здавалося б, ця унікальна Експозиція має виставлятися в усіх найкращих просторих залах музеїв Львова, експонуватися в інших містах і країнах, брати участь у міжнародних конференціях, а пан Богуслав творити далі, адже митець створив не тільки цю унікальну – єдину в Україні (!) колекцію, а також інші рідкісні твори мистецтва. Пан Любів – упорядник альбому про Ніла Хасевича, члена ОУН, художника-графіка, ілюстратора повстанського руху на Україні, сатиричних журналів «Хрін» та «Український перець».
Найближчим часом хочу знову прийти і послухати історію сотника кінного полку «Чорних запорожців», старшини Карпатської Січі, «Синьожупанників» та Стрільців УПА, адже кожен мундир має свою історію. А власник галереї пан Богуслав – знавець цих історій. А такі люди – це і є ті, на кому тримається Україна.. Забіжіть – не пошкодуєте. І я забіжу..
(далі буде..)
