Якби українським політикам, які мають багаторічний стаж перебування у Верховній Раді, давали гроші за кожну обіцянку, то... Хоча, їм же і так дають грошей за кожну обіцянку, але лише тим, хто обіцяє дуже багато, тобто популістам. То чому ж не варто слухати обіцянок популістів? І чому просто бути ефективним, якщо ти популіст?
В Україні наразі діє чудовий аналітичний портал Слово і Діло, який займається підрахунком обіцянок політиків і корисності їх діяльності. Заходимо на сайт видання і дивимось загальну кількість обіцянок, зроблених депутатами Верховної ради, а також те, що вони виконали і чого не виконали. Бачимо, що трійка лідерів збігається за всіма трьома параметрами, які ми для себе обрали.
До ТОПу депутатів, готових пообіцяти що завгодно увійшли:
Третє місце за Юлією Тимошенко із загальною кількістю у 207 обіцянок, із яких вона виконала усього 86, а не виконала цілих 110 обіцянок. Думаю, що все це у її дусі, бо пісню про тарифний геноцид без обіцянки не заспіваєш.
Друге — Олег Ляшко, який за час своєї депутатської каденції встиг зробити 288 обіцянки, із яких виконав 101, 122 не виконав і ще більше 40 у процесі виконання, якщо вони взагалі можуть бути виконані.
Перше місце посів нардеп із Кривого Рогу, який весь час будує навколо себе образ міцного господарника і захисника промисловості, а по факту, як виявляється, є звичайнісіньким популістом. Так, хоч десь, перше місце посів Олександр Вілкул, який за час свого перебування у Раді зробив 330 обіцянок, виконавши із них 159, і не виконавши 160. Думаю йому все одно що обіцяти, головне, щоб хоч трохи цілити у власну аудиторію, аби не розгубити ті залишки прихильників, які там ще залишились.
То ж не міряйте депутатів за кількістю виконаних і невиконаних обіцянок. Краще дивіться на якість того, що вони роблять. Бо тільки там, де кількість перейшла у якість можна говорити про якусь реальну роботу.
