Так вже склалось, що історична пам'ять будь-якого народу потребує постійної роботи над її кристалізацією і культивацією. Очевидно будь-якого народу, окрім українського. Оскільки нове керівництво Українського інституту національної пам'яті має намір самоусунутись від формування української історичної пам'яті. Як мінімум це призведе до формального існування інституції, а як максимум – до підриву української державності.

Справа в тому, що історична пам'ять є феноменом, який потребує постійної культивації і зрощення в літературі і мистецтві, увіковічення місць пам'яті у фізичних об'єктах – пам'ятниках і меморіалах. Український інститут національної пам'яті має працювати над тим, щоб вписати українську історію у культурний і буденний світи й збільшити кількість українців, які можуть відрізнити наше минуле від радянського. Натомість ми бачимо прагнення до ізоляції установи від формування порядку денного, що може призвести до подальшої культивації радянсько-соціалістичних міфів.

Наразі питання стоїть навколо двох ключових тез нового очільника УІНП: про героїзацію особистостей, що об'єднують людей і самостійне формування ставлення до таких постатей як Бандера і Шухевич. З одного боку нічого поганого в цьому немає, адже формування відчуття спільної перемоги є позитивним для формування нації як такої. Але варто також не забувати, що набагато більше націю консолідують спільні трагедії, ті проблеми, які вона здолала на своєму історичному шляху.

За часів СРСР українська нація пережила період цілеспрямованого винищення. Сталінська репресивна політика і Голодомор-геноцид 1932-1933 років – приклади того, як радянська влада намагалась вбити все інакомисляче. Знищити все те, що опиралось соціалістичній дійсності і прагнуло до західного взірця.

Тому у випадку збереження власної української історії для нас важливо пам'ятати тих, хто безпосередньо чинив опір радянщині. Зокрема й пам'ятати Шухевича і Бандеру. Це не означає, що УІНП має їх неправомірно звеличити і оточити історичними міфам, як це робила радянська історія навколо своїх героїв. Це означає лиш те, що працівники інституту мають розвінчати радянські міфи, спрямовані на знищення української історії і всього українського.

Натомість нове керівництво Інституту національної пам'яті, яке до того ж спеціалізується на міфах, намагається усунутись від свого прямого обов'язку – культивувати і популяризувати українську історичну пам'ять. Вони планують спрямувати свою діяльність на персон, які об'єднують українців, наприклад, культурних діячів, спортсменів тощо.

Такий підхід до історичної пам'яті може й дасть можливість розповісти про здобутки окремих українців, проте не сформує у суспільства бачення того як українці боролись за власну незалежність і свободу. А не знаючи історію боротьби – одного дня можна забути як взагалі боротись.