«Вхід тільки для обраних»
Все почалося з кав'ярні.
Степан підійшов до дверей, але, коли спробував відкрити їх, його рука пройшла крізь ручку, ніби це була проєкція.
— Ви щось шукаєте? — запитав чоловік, виходячи з кав'ярні… просто крізь стіну.
— Ем… як ви це зробили?
— Як завжди. Просто відкрив двері.
— Але ж…
Чоловік знизав плечима і пішов.
Дивно. Може, не виспався?
Але незабаром Степан помітив, що це не лише з кав'ярнею.
Двері в банк просто зникли — натомість люди входили й виходили прямо через стіну. В продуктовому магазині хтось спокійно заходив у холодильник, хоча секунду тому там була глуха панель.
Що відбувається?
Він спробував прослизнути за кимось, але як тільки наближався, двері ставали для нього невидимими.
— Це якесь… вибіркове відкриття?
Що ще гірше, ніхто не міг пояснити, як це працює.
— Ну, двері відкриваються, якщо треба, — сказала старенька в черзі.
— Але як дізнатися, чи треба?
— А це вже питання до дверей.
Значить, є якісь правила. Але які?
Степан почав експериментувати.
Одні двері відчинилися, коли він подумав про каву. Інші – тільки після того, як він щиро вибачився перед касиркою, яку колись насварив.
А були й такі, що взагалі ігнорували його існування, навіть коли він кричав на них.
Тим часом люди без проблем пересувалися містом, навіть не помічаючи змін.
А потім він побачив когось, хто також застряг.
Чоловік у діловому костюмі стояв перед прозорою стіною й панічно метався.
— Ви теж не можете пройти? — спитав Степан.
— Не можу, — зітхнув чоловік. — Здається, місто вирішило, що я більше не маю сюди входити.
— Але чому?
— Якби ж то знав…
Що, якщо це місто саме вирішує, хто куди може заходити?
Тепер Степан мав нову проблему: що, якщо одного дня двері в його власну квартиру просто зникнуть?
