«Сон, який хоче залишитися»
Степан прокинувся.
Він упевнений, що прокинувся.
Сонце пробивається крізь вікно, на столі стоїть чашка кави, десь за вікном гуде місто. Але щось не так.
Він бере телефон, щоб перевірити час, і бачить: 00:00.
Дивно. Він же не працює в нічну зміну.
Він виходить на кухню, і тільки тоді помічає, що не вдома.
Стеля зависока, вікна занадто великі, а замість холодильника — величезний акваріум, у якому плаває… його сусід Володя, читаючи газету.
— Ага, сон, — пробурмотів Степан, хапаючи себе за руку. — Прокидаємося.
Він стискає кулак.
Навколо все змінюється.
Тепер він у своєму ліжку, у своїй квартирі, все на місці.
Але телефон досі показує 00:00.
За вікном — усе те саме місто, тільки тепер дороги витікають у небо, як річки.
Сон змінився.
Він не хоче відпускати його.
— Це неправильно, — сказав Степан у порожнечу. — Я маю прокинутися.
— Ти вже прокинувся, — відповів його власний голос.
Він обернувся і побачив… себе.
Другий Степан сидів на кухонному стільці, пив каву і виглядав абсолютно спокійним.
— Немає сенсу боротися, — сказав він. — Просто розслабся.
— Ти — я?
— Я — ти, але розумніший. Я вже прийняв ситуацію.
— Ні. Це сон.
— А що, як ні?
Світ знову змінився.
Степан більше не був у квартирі.
Тепер він стояв у безмежному білому просторі.
Десь далеко почувся голос:
— Якщо не знайдеш вихід, я зітру тебе.
Світ знову почав змінюватися, підлаштовуючись під нього.
Чи знайде він вихід? Чи залишиться тут назавжди, поки реальність назавжди не зітре його пам'ять?
