Це тільки в новинах раші тудей так звану «Луганську народну республіку» контролює лише одна сила. Насправді, банд, бандочок та угруповань там сила-силенна. Та найчисельнішими без сумніву є козаки. Ті от, вічно п'яні в специфічному головному вбранні, які «кубанками» називають, що замість «будьмо» кричать «любо». Ті, чиїх ватажків в «ЛНР» мочать увесь 2015-й.

...Молодий козак Шмаркля радів тому відрядженню. На стрільби в Успєнку збирали всю «казакію» — приїхали постріляти на місцевий полігон і від Павла «Баті» Дрьомова, що погрожував своєю загадковою флешкою лідеру «республіки» Ігорю Плотницьому, сидячи в окупованому Стаханові; і Кіровськ з Первомайськом, і Ровеньки. Не було лише кубанок зі Свердловська. Не до навчань їм тепер. З того часу, як їх лідера колишнього комуніста, який оголосив себе генералом донського козацтва Олександра «Рима» Гайдея, який ого спочатку оголосили в розшук спочатку прокуратурою «ЛНР». А потім і взагалі, він зник десь в Росії. Кажуть, що зацікавилися «Римом» у ФСБ. А ті так просто не відпустять. Тож не до стрільбищ в Успенці було його підлеглим.

Навчання на успєнському полігоні вів «військовий куратор» з Росії. Він, звісно, був без опізнавальних знаків, представився Іваном Петровичем. Але всі зрозуміли, хто він, звідки і що з ним краще не сперечатись. Навіть бухнути за успішні стрільби того ранку не стали — знали, що за пиятику карають сильно. Запланували на вечір. Аби відстрілятись як слід та відсвіткувати все це на березі успєнського водосховища на территорії віджатого приватного пляжика.

Але не клеїлось того дня зі стрільбами. Як не старалися та не могли влучити в жодну із запропонованих Петровичем цілей. Ну, не народженні для військової справи ці новонавернені донбаські казаки. Їм би «лохів» на темних вулицях попресувати, «пасажира» розвезти — оце діло. Але не на стрільбищі з гармати в ціль гатити. «Куратор» мовчав, але й без криків козак Шмаркля розумів, що справи в них погані. В такому напрязі провели увесь день. Увечері вирішили: що б там не було, а «йобнути» треба. Ну, стрес зняти!

Кота за яйця не тягнули. Відправили делегацію за водярою. Поляну накрили на пляжі. Всьо чьотєнько. Погода того вечора прямо шепотіла: «Треба бухнути!» Так і зробили. Розташувалися неподалік від двох рибалок. Ті спочатку спробували бикувати. Мовби, і рибу їм козаки розлякають, і місця займають багато. Та, побачивши в них калаші та інші «подарунки» з російського «воєнторгу», переконалися що кубанки не жартують, сіли в свій гумовий човен та відплвили від берега (від гріха подалі).

Не минуло й години, як Шмаркля неслухняним язиком вже розказував членові стаханівської делегації, що робитиме, коли «укропів ви..издить». Слово за слово, хтось згадав сьогоднішнього «куратора».

- От, мудило, увесь настрій зіпсував! А ну дай калаш! Зара покажу, як я не вмію стріляти!

Шмаркля так і не побачив того, хто стріляв. Він почув автоматну чергу, звук гумової покришки, що гучно випускає повітря та матюки рибалок. Невідомий стрілець вирішив, довести, що кубанки з «ЛНР» вміють стріляти. Та забагато на себе взяв. Чи може випив забагато. Дві кулі влучили в човен, рибалок (на їх щастя) не зачепило.

...Далі все розвивалося, як американському бойовику, які так любив Шмаркля. Не минуло й 30 хвилин, як за стрільцями приїхала «народна міліція ЛНР». Є в «республіці» й така. І їм показники роботи потрібні. Тож за п'яних козаків взялися із великою радістю. Поклали мордяками в землю, зброю відібрали та ще й по нирках настукали для профілактики. Наступний ранок Шмаркля та його бойові товариші зустріли в «підвалі». Але це вже зовсім інша історія. Про це якось згодом...