Я сумніваюся, що ця річниця стане сьогодні новиною номер один. В кращому випадку окремі видання згадають, що рівно три роки тому в Луганську майбутні засновники «ЛНР» та їх озброєні прибічники захопили будівлю ОДА, обласної прокуратури та взяли штурмом будівлю облуправління МВС. Так вже вийшло, що мені довелося бути безпосереднім свідком того, що відбувалося того дня в обласному центрі. А деякі речі бачити аж надто близько. Тож поділюся своїми спогадами. Може комусь буде цікаво. Цей тест не претендує на об'єктивність. Тут не буде патріотично-патетичних висновків. Це просто спогади та особисті враження, написані в першу чергу для себе. Не більше.
Зачистка, на яку чекали
Вже майже місяць Луганськ був в незрозумілому статусі. З початку квітня в місті діяв сепаратиський «майдан» (так його називали прибічники «російської весни»). Це було наметове містечко, яке з'явилося на центральній вулиці міста біля захопленої будівлі СБУ ("їзбушки" в народі). Сепаромайданом було заблоковано проїжджу частину, загажено Сквер пам'яті, що знаходився через дорогу від СБУшного приміщення.
("майдан" біля СБУ)
На під'їздах до табору стояли машини ДАЇ, прикрашені синьо-жовтими прапорцями. Та держсимволіка не заважала їм пропускати прибічників "майдану" (представників місцевої КПУ та безпартійних), які час від часу підвозили до табору провіант, воду та будматеріали для барикад.
До всього цього за майже місяць городяни встигли звикнути. Міський транспорт підкорегував маршрут об'їжджаючи табір сепаратистів. Тоді все це сприймалося як тимчасові незручності. Незабаром терористи звільнять будівлю. Або, якщо не звільнять, то приміщення зачистять і все піде по-старому.
Чекали на зачистку й самі бойовики. Пам'ятаю, як одного дня табір оточили жіночки з іконами. Вони стояли живим ланцюгом, очікуючи прибуття силовиків-зачистителів. Їх побоювання з'явилися не просто так. В Луганськ вже прибули бійці столичної "Альфи". Розквартировані в гуртожитку інституту внутрішніх справ, вони чекали на наказ розпочати зачистку. Але... ну ви знаєте.
...Між тим самі бойовики оголосили ультиматум керівництву області. Повний перелік умов я не пам'ятаю, але за їх невиконання обіцяли перейти до "рішучих дій". Якими можуть бути ці дії в місті чудово знали. Ще в березні симпатики "російської весни" двічі захоплювали, а потім звільняли будівлю облдержадміністрації. Нове захоплення пообіцяли й 29 квітня. Та разом з ОДА погрожували "взяти" й інші адміністративні будівлі.
"Адміністрація й прокуратура наші!"
Дозволю собі невеличкий відступ та уточню, що в квітні 2014 я вже місяць працював в прес-службі обласної прокуратури. Не пишаюся тим фактом, але навесні того року я звільнився з телекомпанії, на якій пропрацював більше шести років та вирішив спробувати себе в новій ролі. На щастя, моя кар'єра в силових органах була недовгою, але знаходження в "системі" дозволило мені спостерігати за подіями зсередини.
...Не можна сказати, що тодішні керівники області та силових структур ну зовсім проігнорували ультиматум бойовиків. В усіх будівлях (від ОДА до прокуратури) збільшилася кількість охоронців. До цього й звелися міри безпеки. Робота закладів тривала в звичайному режимі...
(штурм ОДА. 29.04.14)
І от "день Х" настав. Захоплення обіцяли провести після обіду. Так і сталося. Перші колони сепаратистів рушили на облдержадміністрацію. Я не можу сказати, скільки хвилин тривало захоплення. Не бачив, бо був на роботі в прокуратурі. Знаю лише, що все відбулося дуже швидко. В той момент, коли ОДА перейшла під контроль бойовиків, я повертався з обідньої перерви та бачив триколор, який підіймали на даху захопленої будівлі. Прокуратура знаходилася недалеко від облдержадміністрації (хвилин 10 пішки). Навпроти нас розташовано обласну податкову та обласний суд. Тож, не зрозуміло, до кого підуть далі.
Пішли до нас. Численний натовп, який йшов до прокуратури, я побачив по веб-камері. На той момент в місті їх було багато. Вони перестануть працювати влітку, із початком руху російської військової техніки. Та навесні ще можна було спостерігати за подіями в місті з екрану свого монітору. Кабінет, в якому була розташована прес-служба, знаходився на першому поверсі. В безпосередній близькості від входу. Чесно, злякатися я не встиг. Все відбулося настільки швидко, що навіть часу не було усвідомити, що все це тут та зі мною.
Ми з колегою, з яким сиділи в кабінеті, почули крики біля центрального входу, далі — гуркіт в двері та звуки розбитого скла. Вибігли в коридор. Там вже рвалися шумові гранати. Біля наших дверей стояв міліціонер з охорони. А ми з колегою пішли в напрямі заднього подвір'я куди вже збігалися працівники прокуратури, що знаходилися в будівлі. На той момент я усвідомлював, вийти з можна було тільки через приміщення, всі виходи з якого заблоковані. Хтось взяв пожежну драбину та приставив її до цегляного паркану. Пропускаємо жінок. Кілька з них дійсно змогли вибратись. Коли ж нарешті настала моя черга лізти, на подвір'ї з'явилися бойовики.
"Злізай, суко! " — почув я крик. В мій бік було спрямовано ствол. Я зліз, підійшов до інших колег. Сепаратистів було троє чи четверо. Ще тоді звернув увагу на різноманітність їхнього озброєння, вогнепальна зброя була тільки в одного. Інші взяли що під рукою було. В одного з них я навіть побачив сувенірну булаву. Нас обшукали та почали радитись.
"Що з ними робити?" — Запитав один в своїх "колег". "Ці ж, — він махнув в напрямі центрального входу, звідки доносилися крики натовпу: вони ж їх розірвуть". "Точно, — відповів йому помітно нетверезий співрозмовник: треба виводити". І тільки тут я побачив, що великий паркан з одного боку було повністю розвалено. Через нього нас і вивели. Біля входу я побачив кількасотенний різностатевий та різновіковий натовп. Відділяюся від колег та через Театральну площу йду в напрямі адміністрації. В той момент здавалося, що весь центр був заповнений персонажами з полотен Босха. Мені запам'яталася жіночка, озброєна кількома перемотаними скотчем ручками для лопати.
Біля входу в адміністрацію вже було насипано пісок та натягнуто колючий дріт. Хтось навіть встиг витягти колонки, з яких лунало шевчуковське "Это всё".
- Галю! Адмінастрація та прокуратура наші! — Радісним голосом кричала по телефону пенсіонерка, що сиділа прямо на сходах: Зараз йдемо міліцію брати!
Я дійшов до автобусної зупинки. Вже їдучи на маршрутці в свій спальний район мені неодноразово доводилося відповідати на дзвінки родичів, колег та знайомих. "Живий. Все ОК. Все добре. Їду в маршрутці", — без кінця повторював я.
Того ж дня під час штурмів бойовики важко поранили адвоката та громадського активіста Ігоря Чудовського. Нащастя Ігор вижив і вже три роки живе й працює в Києві.
(облуправління МВС 29.04.17)
Третім об'єктом сепаратистів стало облуправління МВС. Але за його штурмом я не спостерігав. В той момент маршрутка везла мене додому.
Друге й остаточне захоплення прокуратури
Минуло кілька днів і ми змогли повернутися на свої робочі місця. Сепаратисти пішли, залишивши після себе численні сліди свого перебування. Зламана арка на центральному вході, розбиті й вивернуті двері, велику кількість недопалків в квіткових горшіках, порожні пляшки. В багатьох кабінетах зникли комп'ютери та інша техніка. Загальна сума ушкоджень, яку зазнала облпрокуратура 29 квітня, перевищила 500 тисяч гривень.
Незабаром прокуратуру знову захопили. Та цього разу все було "ніжно". З'явилися люди в камуфляжі без розпізнавальних знаків (в одного магазин автомата було розфарбовано в кольори російського прапора, але шевронів ні в кого не було). На відміну від своїх попередників вони були добре озброєні (в кількох я бачив АК) та менш агресивні. Нас всіх обшукали та відпустили.
Так закінчилася моя робота в прокуратурі та нормальне життя в місті. Мине місяць і бойовики захоплять прикордонну заставу, що знаходилася в одному зі спальних районів на околиці Луганська. Ще місяць — і в місті розпочнуться перші обстріли.
