Президент сидів на троні під крилом могутнього літака-велета Руслана. Навпроти нього знаходилась преса. Президенту принесли чай. Та Зеленський глянувши на той чай поморшився — гаряче.
- Це мені? — спитав Зеленський,- Ні, ну а журналістам? Та ні, не треба. Просто води.
Справа в тому, що у Зеленського болів зуб. Ну не те що б болів. А так, нив. Уже другий рік поспіль. Тим не менше, Зеленський прийшов розповідати про свої досягнення на посту Президента.
Журналісти були на прес-конференції з тією ж ціллю. Розповісти Зеленському про його досягнення. Нічого — напередодні сказали Зеленському в його офісі. Питання будуть прості, лайтові, журналісти будуть чемними, лагідними і взагалі переживати не треба.
І дійсно, журналісти почали з простих питань:
- Як поживаєте, пане Президенте? Як Ви сьогодні спали? Що їли на сніданок?
То була Юля Мендель — незалежна журналістка, дописувачка у твіттер та брауні-блогерка з інстаграму.
- Дякую, Юльо — відповів президент,- Спав добре. Хоча й без тебе. Ой — виправився президент, — я спав з думками про державу. І снідав з ними ж. І взагалі... Наступне запитання!
Наступне питання було складніше:
- Пане президент! Як ви чистите зуби? Зліва направо чи справа наліво? Вичищаєте ясна? Чи користуєтесь ниточкою?
Це питання було дуже особисте і дуже болюче. Складно плямкаючи, пересилюючи себе, президент відповів на нього.
Обіцяв же Подоляк прості питання, а тут таке повалило. Ні, давайте вже про політику — попросив президент. І наступне питання дійсно задали про політику:
- Скажіть, пане президенте, чому ви зруйнували незалежність інституцій? Чому порушили корпоративне управління? Чому вигнали голову Банку Нац та звільнили голову СтомаДенту?
- Ну, плямк-плямк, е, — відповів Президент,- Маю зізнатись. Справа була в тому, що в мене болів зуб. Я спочатку прийшов до голови Банку Нац і кажу — дай бо кредита, зуби лікувати треба. Коли він сказав під які відсотки, я аж підстрибнув: скііііко?! Кажу — це капець. Ну ладно, продав хату під Києвом, переїхав з сім'єю в общагу, яку мені надала держава. Зібрав гроші. Приходжу до голови СтомаДенту, кажу, ось у мене зуби, ось гроші, постав мені мост. А він дивиться і каже — ні, мост не можу, то фігня буде, треба ставити імплант. А я питаю, що по грошам. Ну він і каже. Я аж присів: скіііко? — питаю. Та це взагалі капець? Який імплант. В мене грошей тільки на мост! Кажу — став мост! А він не хоче. Я кажу мост! Він питає — ну де той міст ставити. А я кажу — в Запоріжжі, на велике будівництво. А він взяв і відмовився. Ну я так розлютився, що звільнив обоїх. І наняв справжніх професіоналів з народу!
- І що, ваші професіонали, провели реформи?
- Ну так, вкололи лідокаїнчику і зуб зразу перестав боліти.
- Скажіть, а ви не думали співпрацювати зі справжніми стоматологами з досвідом? Тими, які були при минулій владі.
- Ні, при моїй владі професійних стоматологів у владі не буде. Я краще потерплю. Тут недовго. Ще два роки осталось. І взагалі, яке там наступне питання?
Наступне питання було про простих українців. Про те, що державна система до них буває несправедлива та іноді застосовує до них поліцейське свавілля. Чи знає про це президент?
- Та то! Звичайно знаю! Я кожен день переписуюсь з простими Українцями. Ось у мене в телефоні 42 мільйони контактів. Кожного вечора я комусь обов'язково пишу. Питаю як справи, я твій президент, кажу, як жисть, хочеш анекдота розкажу, розважу. От так спілкуюсь з людьми, заодно на переписі мільйони гривень зекономив. І вони мені все розказують. Дякують.
- А що, справді? — Запитав настирний журналіст з телеканалу ІХ.
- А то! Справді! Зуб даю. Ща, дайте мій телефон, — скомандував президент.
Президент дав ІХньому журналісту телефон. Той аж підстрибнув від радості.
- Пане президенте! О! Ви теж граєте в Among Us?
- О да! — сказав президент,- Ми всім нашим офісом по вечорам граємо. Дуже подобається!
- І як, — запитав журналіст,- хто у вас в офісі виявився прідателем?
Зеленський зблід. Зуб заболів сильніше.
- Віддайте телефон, — скомандував він.
- Не можу, я ще імейли не дочитав, — відповів ІХ журналіст.
- Негайно! — сказав Зеленський, — Інакше я РНБО вам тут влаштую.
Журналіст був вимушений віддати телефон.
Наступне питання було про закон про олігархів. Це було очікуване питання. І президент відповів без запинки:
- От ви кажете олігархи. І я кажу олігархи. А хто такі олігархи? Ви напевно очікуєте, що я зараз скажу про Порошенка. А я візьму і не скажу про Порошенка. Бо я не можу сказати чи Порошенко олігарх, це скаже закон. І взагалі, чому зразу Порошенко? Що у нас без Порошенка олігархів немає? Я що, весь час про Порошенка говорити маю? Та мені він навіть не сниться! І масло його — фу! Як ви їсте те масло Рошен? Ну серйозно. Я от купив. Попробував масло Рошен. Та думаю — що в тому Рошені люди знаходять. Купив ще пачку: ну може не розпробуав я щось те масло Рошен. Потім ще пачку. Та ну, думаю, взяв іще Яготинське. Та я вам скажу, Яготинське краще! Чому ви їсте той Рошен? Ну, думаю, може я чогось не знаю. Може то такі тренди. Пішов в гуд вайн купив швейцарське масло Рошер. Попробував. І все одно не зрозумів. Ну чому вам те масло Рошен здалось? Ну взагалі ж нічого особенного. Блін, люди, я вас просто не розумію. До речі, а про що питання було?
Наступне питання про війну:
- Війна, — почав відповідати президент,- вона в головах. От у Путіна в голові війна є, а у мене нема. Я думаю треба зустрітись. Обмінятись головами. Може тоді в нього в голові війни не буде. А в мене в голові війна буде. Такий от план. Дякую! Дякую за запитання!
Президент вже хотів закінчувати прес-конференцію. Бо зуб раптово заболів. Був необхідний укол лідокаїна. Нічого, два рокий пройшло, а значить іще два роки можна потерпіти. Буде нити, але головне протриматись. Він зможе!
- І на завершення, — додав Президент,- сьогодні день Вишиванки. І тому я запросив народний ансамбль виступити в нас.
Під аплодисменти на сцену вибігли артисти в народних костюмах — у валянках, шапках-ушанках та з балалайками. Вони заспівали українську народну пісню «Калінка-Малінка». На сцену вивалився ведмідь — він танцював разом з усіма. В костюмі ведмедя був Єрмак. Нарешті він міг не стримувати свій порив і пустився в пляс. Все одно ніхто його не впізнає! А якщо впізнає, то хто йому що зробить? Його навіть Among Us переграти не можуть!
