Кажуть, що якби російські ваньки читали книги вони б не пішли на війну. Ба більше, про таких Ваньок уже були написані книги. Але звісно їх ніхто не читав. А якщо і читав, то напевно в школі їх вчили восторгатись мужністю та благородством ліричного героя. Сьогодні ми почитаємо оповідання 1878 року Всєволода Гаршина «Очень короткий роман» про одного такого «героя». Погнали!
Ванєчка влюбився в Машеньку. Почлась війна. А Маша була дуже странною дівчиною і сказала йому «за базар треба отвєчать». І Ваня пішов воювати заради Маші.
Ваня мирно прогулювався по Румунії. Але потім відбулись якісь хлопки. І у Вані не стало ножки. Що ж проізошло? Досі ніхто не знає...
Ваня писав Машеньці — ти ж казала що вийдеш за мене, альо! За базар отвєчають! — сама казала. Але машенька чомусь не відповідала. Цікаво ж чому? Ванечка прийшов до Машеньки, зустрів її в обіймах якогось чела, і хоч не зразу, але через 15 хвилин все зрозумів!
Ванєчка зрозумів що втратив ногу бо довбойоб. А Машенька йому не дасть. Але тут відбувається сюжетний твіст. Тєрпіла Ванечка стає шафером на весіллі Машеньки. А всім своїм вигаданим читачам які хотіли б спитати «ванєчка, ти довбойоб» він відповідає «ви просто нєпанімаєтє!»
Ось таке оповідання.
Пройшло 150 років. Світ змінився, але Ванєчки і Машеньки залишились тими самими.
Книг ванєчка звісно читати не буде. І ще через 20-30 чи знов 150 років піде заради машеньки (чи царя) міняти ножку на деревяшку.
Якщо вам сподобався мій пост, підписуйтесь на мене в Телеграмі https://t.me/sorrytell
Або на ФБ https://www.facebook.com/davertmik
