День перший.

- Доброго дня, вітаємо вас у нашій Країні Першого Світу. Країні Всезагального Процвітання. Ми побороли соціальну несправидливість, расизм, колоніалізм, збудували квітучу державу і підняли рівень щастя до 80%. Скажіть, з якою метою ви приїхали до нас?

- У вас є всесвітньовідомий Тадж-Портал

- Так, Тадж-Портал це перлина нашої країни. Ваша мета — туризм?

- А в тому Тадж-Порталі є сад.

- Так, то найпрекрасніщий сад. Гордість нашої країни. Значить, туризм?

- А в саду яблука

- Так, то особливий сорт яблук, виведений нашими науковцями спеціально для літньої резиденції Тадж-Порталу. Значить ви...

- Я приїхав їх збирати. Бо згниють нахрін. А ще у вас там полуниця росте. От я за нею. Приїхав. Із країни третього світу. Ось моя віза.

- Так. Значить робоча віза. Дуже добре. Але дивіться, вона дійсна з завтрашнього дня.

- Ну я й виходжу на роботу завтра.

- Ну то присядьте тут на диванчик і почекайте.

- Скільки чекати?

- От до завтра і почекайте.

- Так у нас же безвіз. Я ж по безвізу можу в'їхати.

- Безвіз, то безвіз. Але знаєте, які зараз часи. Ковід усюди. Правила трохи інші. Перестороги... Тому присядьте, розслабтесь. Все найгірше вже позаду. Бо ви приїхали в Омріяну Країну Першого Світу.

День другий.

- Доброго дня. Вітаємо у країні...

- Ага. Пустіть мене вже. Ось моя робоча віза. Починається сьогодні.

- Хм... Так, звичайно. А покажіть ваш ковід-тест.

- Ось, тримайте. Негативний.

- Так, добре, добре. Вибачте, але термін вашого тесту сплив вчора. Тому на жаль, ми не можемо вас пустити в нашу Прекрасну Країну Всезагального Процвітання.

- Це як? Я ж ще вчора... І взагалі. Я ж вакцинований!

- Покажіть будь-ласка ваш паспорт вакцинації. Так, бачу. Вакцина СвиноКряк.

- Нормальна ж вакцина.

- Так, вона прийнята для екстренного застосування у нашій країні. Ми нею худобу вакцинуємо. А от для людей вона не підходить...

- Як не підходить? Я дві дози вколов!

- Та нічого. Посидіть трохи в самоізоляції. А потім ми вас пустимо.

- І де я буду сидіти?

- Ми вам виділимо кабінку в туалеті. Комфортно, є вода, безкоштовний вайфай і електрика.

- Тобто ви мене не пустите?

- Поізолюйтесь трохи і ми обов'язково вас пустимо!

День п'ятий.

- Доброго дня. Вітаємо...

- Я у вас на самоізоляції. Кабінка номер шість.

- Так-так. Із країни третього світу.

- У мене закінчились гроші. Що мені їсти?

- Ну ви ж про щось думали, коли їхали до нашої Прекрасної Країни Першого Світу.

- Я думав тут працювати. І заробляти гроші.

- Всі хочуть... Нема щоб у себе працювати і самим будувати прекрасну країну. Приїзжають тут...

- То що мені робити? Мені ще 10 днів на самоізоляції сидіти.

- Можете написати заяву. А ми можливо щось придумаємо.

День дев'ятий.

- Доброго дня, о це ви... Кабінка номер шість, так?

- Знаєте що. Мені це вже набридло. Я вже не можу жити в вашому терміналі. Давайте краще посадіть мене у в'язницю. Напевно, там умови кращі будуть.

- А чого ми маємо садити вас у в'язницю?

- Бо в мене закінчились гроші і я почав красти.

- О, то не перживайте так. В нашій Країні Соціальної Рівності це не злочин. Ми розуміємо, що люди бувають в різних умовах. Може хтось взагалі клептоман. Не карати ж його. Він же таким народився. Це його особистість. Якщо крадете до 100 євро в день, то ніхто на це не буде зважати.

- Так я накрав вже на п'ятсот!

- Та то просто ціни в нашому аеропорту конські. Це ж міжнародний аеропорт. Ворота світу! В звичайному супермаркеті це й на б сотку не потягнуло.

- То що мені робити?

- Та почекайте ще трохи. Вайфай же у вас є?

- Так, є.

- Ну то що вам ще треба... Відпочиньте. Ви ж все-таки в Країні Надзвичайних Можливостей!

День п'ятнадцятий

- О, доброго дня! Як ваша самоізоляція. Завершилась?

- Так. Можете мене пускати.

- Зараз-зараз. Дайте ваш паспорт, візу... Хм... Дайте я позвоню начальству. Алло! Так... Так... Невже?... Ох... На жаль, я не можу вас пустити.

- Як так?

- Поки ви були в самоізоляції у нас поширився штамм вірусу Дельта-Плюс-Плюс. Зі смаком лимону. Тепер у хворого із рта пахне цитрусовими. Дуже небезпечний вірус. Ми не можемо вас пустити, бо ви прибули із країни червоної зони.

- Коли я прибував вона була зеленою!

- Це дуже підступний вірус.

- Так я ж самоізолювався!

- Ми не можемо вас пустити, бо ви в нас захворієте. І попадете і лікарню. А там і так ліжка переповнені. А ви ще й невакциновані.

- То що мені робити?

- Ми вас можемо вакцинувати і тоді обов'язково пустимо. Вакцинація абсолютно безкоштовна. Бо ми ж в Країні Всезагального Здоров'я. І медицина у нас абсолютно безкоштовна.

- Добре, везіть вже ту вакцину.

День сімнадцятий

- Добрий день.

- Ну то коли буде вакцина?

- Зараз невеликий дефіцит вакцин. Ми почали вакцинувати домашніх улюбленців. А виявилось, що не всі котики і песики були на обліку. Тому наш уряд трохи прорахувався. Але не хвилюйтесь, ви теж внесені в список. Скоро вакцина буде і у вас.

- Це що, мені одному найбільше треба? У вас є Тадж-Портал. Там є сад. Там є яблука. І полуниця.

- Та не переживайте ви так! Ми ж Країна Всезагального Достатку. Кожен може купити собі і яблука і полуницю.

- Так вони ж згниють!

- Ну згниють так згниють. Це ж навіть добре. В природі вони ж теж згнивають, так?

- Ну так.

- А ми дуже переживаємо за природу. Ми ж країна Екологічного Відродження. От хай ті яблука попадають перегниють, як в дикій природі. Їх черв'ячки поїдять. І так ми зупинимо глобальне потепління.

- Ваші яблука. Вам вирішувати.

- Але ви не засмучуйтесь. Вже завтра буде вакцина!

День дев'ятнадцятий.

- Доброго дня. Як у вас відчуття після вакцинації?

- Та щось якось... Рука набрякла і зібльшилась в чотри рази.

- Це нормально. Це імунна відповідь.

- І це у всіх таке?

- Ні. У нас такого нема.

- А в мене чого ж так?

- Не знаємо. На людях вашої раси ми вакцину не перевіряли. Але ви почекайте, це скоро пройде.

День двадцятий.

- Доброго дня. Ви ж мене нарешті пустите?

- Покажіть ваш паспорт вакцинації... Так... Вакцина є. А чого одна?

- Бо тільки два дні назад її вкололи!

- Не можна бути наполовину вагітним. Вакцинація має пройти повністю. Зачекайте на другу дозу вакцини.

- Ах ви стерво!

- Обережніше, ви ображаєте представника Країни Першого Світу. Я то розумію вашу ситуацію. Але мою країну ображати не треба!

День двадцять п'ятий.

- А тепер прошу вашої уваги. Це наш новий арт-об'єкт. Інсталяція одного маловідомого художника з країни терього світу. Він його створив спеціально для нашого аеропорту. Він перерізав собі вени і написав кров'ю на підлозі слово «ФАТИТЬ». Таким чином він виразив протест проти політичних переслідувань у власній країні.

- Який мужній вчинок!

- А ось власне і сам митець. Лежить. Відпочиває.

- Почекайте, це що у нього кров з руки тече?

- Це перформанс. Кров, що тече, символізує те як з країни зникають права і свободи. По нашим даним кожного дня в його країні страждає від 10 до 20 ЛГБТ-активістів.

- Але ж митець може померти!

- Та ні, ви що. Він повністю вакцинований. А після нашої вакцини летальність зведена до нуля. Полежить і очухається.

День тридцять другий.

- Ну що, як ваша рука?

- Вже стала нормального розміру.

- Тоді давайте вколемо нову дозу.

- У вас же всі яблука напевно всі погнили. Який сенс?

- У нас ще апельсини є. Сад великий. Не хвилюйтесь. Мігранти розбудували цю країну і країна віддячила їм. Багато мігрантів стали мільйонерами. І у вас буде такий шанс.

- Коліть вже.

День тридцять тертій.

- Доброго дня. Весь персонал аеропорту вітає вас! Ви місцева знаменитість. Ваш перформанс привабив туристів до нашого аерпорту з усіх кінців світу. Давайте низько вклонимось цій мужній людині із третього світу!

- Це дуже приємно. Ну ви мене ж пустите?

- Так! Звичайно. Давайте документи. Паспорт, паспорт вакцинації, віза... Ой...

- Що? Що вже знов!

- На жаль ваша віза прострочена. Мені дуже прикро. Але ми не можемо вас пустити.

- А апельсини?

- Бог з ними з апельсинами. Про себе подумайте. У вас напевно сім'я, діти, батьки. А ви їх більше місяця не бачили. Вертайтесь додому, обійміть їх. Вам же тепер не треба носити маску. Ви повністю вакциновані. Повертайтесь додому! І можете набрати у нас в магазині подарунків на 100 євро. Хорошого дня і щасливої подорожі!