Я втратила першу дитину, хлопчика, коли мені було 22 роки.
Скажу честно, хоронити дитину то саме страшне, що може бути в житті.
Тільки через 10 років бажання мати дитину, пересилило страх втрати.
Я народила старшу дитину в 32 роки.
В 2014 році, коли почалась війна, йому було 4 роки.
Я пішла на війну в травні 2014 і якось почала з'являтись вдома тільки в листопаді 2014 року.
Шість місяців він мене майже не бачив.
Через пару місяців йому буде 13 років.
І іронія долі в тому, що моїй двійні хлопчиків зараз також 4 роки. І вони мене знову не бачать.
Через 5 років старша дитина досягне призовного віку. І може бути призваний в армію.
Я, мати 3 хлопчиків, відмовляюсь хоронити більше дітей. Просто відмовляюсь.
Тому, вся ця херня, яка відбувається останніми днями мені до одного місця.
Моя ціль і задача херачити так, щоб мої діти не пішли на війну. Херачити до Перемоги. Херачити до того часу, коли наш довбаний сусід буде переможений.
Тому, всі ці наїзди і залякування СБУ мені до сраки. Мій бізнес пережив епоху Януковича. Я в СБУ ходила як на роботу.
Посему. Всі в жопу, херачу далі, як і херачила. Буду бити на звук на підльоті з якимись претензіями.
Буду далі створювати проекти, збирати кошти, закупляти, передавати, забезпечувати.
Тому що мені, або хапати дітей та виїзжати, або херачити на Перемогу.
В зв'язку з цим, всі невдоволені взялись за руки і пішли в сраку одним дружнім строем.
Бо я відмовляюсь більше хоронити своїх дітей. А, це я вже казала.
І ще. В мене ще є не одна футболка Moschino. Але мені до сраки, хто що думає на цей рахунок.
Завтра в мене знову звичайна волонтерська пахота. Відшиття форми, вже зимової, закупки в США, розмитнення, коробки, відправлення, та збір коштів, та нові проекти.
