Дана Яровая: ВОНА З ІНШОІ ПЛАНЕТИ #людивійни

#людивійни

Вона

Вона якась зовсім неземна жінка з іншої планети.

Таких тут не випускають. Її підкинули інопланетяни, точно знаю. Честно, я таких більше не знаю.

З 2014 року вона займалась біженцями, потім рятувала всіх під час ковіду.

Я дуже часто задаю собі питання: як вона все це робить? Як в неї вистачає сил на всіх? Якого розміру в нее сердце, щоб помістити туди всіх і нікому не відмовити? Звідки вона заряджає свої батарейки? Звідки в ній стільки милосердя, та емпатії? Ні, то навіть не імпатія, то якась гіпертрофована жертовність. Де вона бере ту любов, якою окутує всіх? Де вона бере терпіння на всіх? Де?

Я задавала це питання всі роки, скільки я її знаю. І не знаходила на них відповіді.

Це якась наша Мать Тереза, не інакше.

Але прийшла війна.

Своїх дітей вона відправила в село під Києвом, з тими ж думками, які були у всіх: навіщо ім ті села. А сама з перших днів війни пішла в ТРО. В взяла автомат в руки. Так сталось, що саме те село, де були її діти, зайшли росіяни, міст був взірваний. Євакуація з того села не було неможлива. Від слова " зовсім". І варіантів на евакуацію не було також. Зв'язку не було.

Вона нікому нічого не говорила. Єдине, ми переписувались кожного дня. Я кожного дня питала, чи виходили на зв'язок, чи з'явились якісь новини хоча б від сусідів. Вона відповідала : "ні, новин немає. Евакуація неможлива."

Я задавала дурне питання: "як ти тримаєшся?". Це була не цікавість, а намагання показати, що мені болить, так як і Ій.

Вона відповідала : " я тримаюсь за приклад автомата" І я все розуміла.

Я розуміла, що вона не спить, не їсть, що в неї в голові відбувається її власне пекло.

Дійсно ад.

Більшого пеклу для жінки придумати неможливо.

Так було майже 2 тижні.

Я не знаю, як Вона то пережила.

І Вона ніколи про це не розкаже.

Нікому.

Але Вона трималась за приклад автомату і вірила, просто вірила, що її діти живі.

Я ворогу не побажаю опинитися в тій ситуації в якій була Вона.

Вона витримала.