#людивійни

Він.

З ним я працювала на фондовому ринку.

Ми реалізовували міжнародні проекти, були молоді, драйвові, працювали по 14 годин на добу, але ми робили речі настільки круті, що то було самісінький верх фінансової системи.

Таких спеців як ми з Ним на всю країну було не більше 150 чоловік, і нас хантили постійно, та заманювали на більш значущі проекти.

" Белые воротнички" — це вища ступінь в фінансовій системі. Але ми працювали не тільки з Українським фондовим ринком. Ми працювали з міжнародними фондовими ринками.

Потім, в 2008 році сталась світова фінансова криза. Так, нам все одно пропонували роботу, і Йому і мені.

Але ми з ним схожі характерами, та просижувати штани, навіть за великі гроші, не вміємо.

І Він і я пішли в реальний сектор економіки. Я в виробництво. Він. Він робив якісь нереальні речі. Він організував не тільки імпорт, він взяв планку вище та організував експорт. При тому на такому рівні, що коли ми зустрічалися за філіжанкою кави, і він мені розповідав що він робить- інколи я сміялась до сліз.

Саме смішне було, коли він продавав картоплю білорусам. З цього кейсу я просто реготала. Картоплю білорусам. Як?? Не знаю, бо там не мозок, а якась крута компьютерна система.

Він вивів велику кількість наших товарів на експорт.

Їздив по виставкам, представляв на державному рівні Україну, та популяризував її продукцію.

Він зробив для економіки країни овер дохуа.

В нього мозок не переставав працювати ні на секунду. А в нього ще той мозок.

Але прийшла війна, і Він пішов воювати.

Зараз Він присилає мені фото себе небритого, часом в багнюці, та з поясненнями саме чим їх обстрілювали сьогодні вночі.

Він лишив дома жінку, дитину, бізнес- та пішов на війну.

Бо в нього також країна одна. Е

дине, за що я переживаю, щоб Він не почав експортувати звідти де Він знаходиться ту саму багнюку за великі кошти.

Бо Він такий, Він зможе.

Повертайся.

Ти потрібен Україні.

Нам її ще розбудовувати.