Можна я буду писати?
Відкриваю рубрику #людивійни
Він.
Він був одним з тих, кого ми в 2014 році, з котла в Должанському винесли на нуль під білим прапором, бо іншого вихіду не було.
Він був бажко поранений офіцер. Винесли по спискам та наступного дня штурмували Червоний хрест та міністерство оборони.
Він був одним з тих, кого забирали бортом з росія по лінії Червого хреста. Від повернувся з Тагонрізькоі лікарні без нирки, без селезінки, без частини підшлункової. З зкаліченими ногами. Ступню однієї ноги ампутували.
Він лежав в реанімації шпиталю та помирав. Гемоглобін був не те що критичний, його майже не було. Викликаний в неділю професор сказав, що він вже не з нами, і йому лишилось пару годин.
Я дуже добре пам'ятаю той день. Була неділя. Професор сказав, що є дуже дорогий препарат, але шанс що він допоможе мізерний.
Я пам'ятаю, як я в істериці шукала той препарат, і час шов на секунди. Я пам'ятаю, як хлопці від Roman Sinicyn привезли той препарат в шпиталь. І я ніколи не забуду, як я з ним бігла з прохідної шпиталю до реанімації, розуміючи, шо від моєї швидкості залежить мізерний, але шанс на врятування життя людини.
Один крок, це секунда, ще один — ще одна секунда, ще один — ще одна секунда.
Але проблема була в тому, що тих секунд в нього не було. Я пам'ятаю, як сердце в мене калаталось так, що віддавало в мозок.
Я пам'ятаю, як ми поставили йому той препарат і сиділи з лікарями в ординаторській сподіваючись на диво.
Він дотягнув до наступного дня, і це була перемога. Знову флакон дорогущого препарата і знову доба життя. Так було дуже довго.
Він лежав більше ніж пів року в шпиталі. Потім, їздив реабілітуватися в Ізраїль. Пам'ятаю, як лежачи в реанімації він мене запитав : " навіщо ви для мене це робите?" Я розгубилась тоді і нічого йому не відповіла. Потім він пропав.
Я розуміла, що могла бути тригером для нього, після всього що він пережив. Але я знала, що в нього все добре. Йому дали квартиру, він одружився, та викладає у військовому освітньому закладі.
Але через 3 роки він мені написав. І прислав фото своєї донечки. І тільки тоді, я змогла відповісти на його питання, для чого я то все для нього робила. Так і написала: "для того, щоб ти мені зараз написав, що в тебе все добре, та порадував фото красивої маленької дівчинки".
Сьогодні він мені написав знову.
Він пішов воювати.
На моє питання: "Як? Ти ж без половини органів, одна нога в тебе протезована?".
Він відповів: " я выздоровел )) хуже не будет, кто если не мы"(с)
Люди.
Долі
Піт та кров
Та безкінечна мужність та стійкість наших військових.
Пишаємось.
Шануємось.
Ми не можемо їх зрадити своїм ниттям.
ібашимо всі. На спільну перемогу.
