Дана Яровая: ВІН #людивійни

#людивійни

Він.

Його війна почалась з травня 2014 року.

В червні 2014 року він потрапив до Должанського котла. Всі хто в темі, знають, той перешийок, який, з одного боку обстрілювали сепари, а з іншого росіяни. Це був дійсно котел. Коли кількість поранених перевищила кількість боєздатних, та боєприпасів майже не лишилося, всі підрозділи, які там знаходились в один день вирішили зробити прорив.

Йшли колонами, які безжалісно лупили градами. Багато хлопців не вийшли з того котла. Люди горіли в машинах заживо. Людей розривало градами. Тіла, руки, ноги, голови.

В його машину потрапив снаряд. Він единий хто вижив, хоча і отримав поранення. Машина згоріла. Він лишився на узбіччі пораненний сам. Це було перше прощання з життям, бо в тому аді шанси на виживання та надання медичної допомоги були майже нульові.

Згодом, проходяча колона, затягнула його на БТР. Вони їхали лісами під вибухи ворожої артилерії. Бачили, як вибухала техніка з їх друзями. Бачили, як горіли люди в машинах. То було справжнє пекло.

Дійсно пекло, коли горить, вибухає, криє, і кількість загиблих на одиницю часу просто шалена.

Потім, ближче до ночі в БТР на якому Його транспортували влучив снаряд. Всі в розсипну- це війна. Всі хочуть вижити. Він лежав один на БТР під зоряним небом всю ніч. Це було друге прощання з життям. Все що Він бачив, це були зорі та мигаючі у полі телефони загиблих, на які намагались додзвонитися родичі.

Тільки небо з зорями, та телефони, абоненти яких більше ніколи не візьмуть слухалку.

Так, пораненим він пролежав всю ніч, йому було холодно, він тратив багато крові.

Вранці, хлопці з нової колони, побачивши його пораненого на БТР забрали, та посадили до себе в машину. Його вкрили ковдрою, бо його знобило від втрати крові. З головою. Але і ця поїздка була не довгою. Машина попала під мінометний обстріл. Знову всі в розсипну. Знову ж війна — всі хочуть вижити.

Його не забрали, бо подумали, що він вже 200. Він знову лишився сам. Це було третє прощання з життям.

Він сам.

Поле А десь за кілометр херачить град.

Прийшовши до тями, якимись силами Він дійшов до дороги. Знову йшли колони, але ніхто не забирав, бо на кожній висіла така кількість людей, що фізично не могли забрати. Знову ж- це війна. Знову ж всі хочуть вижити.

Підібрали Його, майже геть знесиленого, десантура, та довезли вже до лікарів.

Вже там була евакуація, спочатку на польовий госпіталь, потім на київський.

Він лікувався.

Одужав.

Повернувся на службу.

Я знаю, про що ви мене хочете спитати?

Де Він зараз.

Я відповім.

Він знову на нулі.

Знову воює.

Знову ходить по самому краю життя та смерті.

Тому що Воїн. Тому що по іншому не може.