Тато. 

Я не знаю, чи прочитаєш ти коли не будь цей текст. Я не знаю. 

Зараз я знаходжусь далеко, ти знаєш. Але я прикладаю всі свої сили, для того, щоб допомагати армії. 

Я не плачу, не панікую, не відчуваю себе. Я  не відчуваю навіть наслідки лікування. Я лише втрачаю вагу та волосся. Але, я зібрана, мій мозок працює на всю потужність, і я буду робити все, аби моя Країна, і моя рідна Буча були вільними. 

Тато, я пам'ятаю , як з дня проголошення Незалежності України на звернення до тебе російською мовою, ти мені відповідав: " я не розумію мову загарбника". І " Все починається з мови". 

Тато, вибач, що я тоді не розуміла тебе. Тепер розумію. 

Тато, я обіцяю, що ні я, ні твої внуки, а ні правнуки, ніколи більше в своєму житті не будуть розмовляти мордорською мовою. 

Тато, я обіцяю тобі, що я зроблю все, щоб ти лишився живий. 

Тато, я обіцяю тобі, що Україна буде вільною, сильною та незалежною. 

Тато, я обіцяю тобі, що мордор буде знищений. 

Тато, я обіцяю тобі, що ми будемо мстити і за прадідів, які загинули в ГУЛАГ, і за твого батька, якого як м'ясо кинули в другу світову війну. 

І за твоє дитинство, під час війни. І за те, що тобі на старість знову приходиться переживати другу, у своєму житті війну. 

Тато, я обіцяю, що Україна буде самою передовою країною у Европі. 

Тато, ми згуртовані, ми працюємо, ми робимо такі речі, які майже неможливо уявити. 

Тато…

Тебе немає на зв'язку вже другу добу. 

Єдине що прошу. 

ВИЖИВИ!