Тато.
Я не знаю, чи прочитаєш ти коли не будь цей текст. Я не знаю.
Зараз я знаходжусь далеко, ти знаєш. Але я прикладаю всі свої сили, для того, щоб допомагати армії.
Я не плачу, не панікую, не відчуваю себе. Я не відчуваю навіть наслідки лікування. Я лише втрачаю вагу та волосся. Але, я зібрана, мій мозок працює на всю потужність, і я буду робити все, аби моя Країна, і моя рідна Буча були вільними.
Тато, я пам'ятаю , як з дня проголошення Незалежності України на звернення до тебе російською мовою, ти мені відповідав: " я не розумію мову загарбника". І " Все починається з мови".
Тато, вибач, що я тоді не розуміла тебе. Тепер розумію.
Тато, я обіцяю, що ні я, ні твої внуки, а ні правнуки, ніколи більше в своєму житті не будуть розмовляти мордорською мовою.
Тато, я обіцяю тобі, що я зроблю все, щоб ти лишився живий.
Тато, я обіцяю тобі, що Україна буде вільною, сильною та незалежною.
Тато, я обіцяю тобі, що мордор буде знищений.
Тато, я обіцяю тобі, що ми будемо мстити і за прадідів, які загинули в ГУЛАГ, і за твого батька, якого як м'ясо кинули в другу світову війну.
І за твоє дитинство, під час війни. І за те, що тобі на старість знову приходиться переживати другу, у своєму житті війну.
Тато, я обіцяю, що Україна буде самою передовою країною у Европі.
Тато, ми згуртовані, ми працюємо, ми робимо такі речі, які майже неможливо уявити.
Тато…
Тебе немає на зв'язку вже другу добу.
Єдине що прошу.
ВИЖИВИ!
