Синдром відкладеного життя.
Всі ми зараз живемо в режимі " Треба дожити до Перемоги". Відкладаючи на потім абсолютно всі речі, якими, зазвичай наповнене буденне життя.
Всім нам здається, що як тільки ми переможемо, ми почнемо жити. Робити ремонти, купляти речі, ходити до косметологів, займатись здоровʼям, займатись спортом.
Соціальні мережі осуджують танцюючу молодь в нічних клубах Львова, чийсь відпочинок, заповнені ресторани.
Всі задають постійне питання : коли ж контрнаступ, і от тоді. Ухххх… Ми вийдемо на кордони Курської народної республіки.
Мало хто хоче прийняти думку, що в такому режимі : обстрілів, повітряних тривог, військових дій- ми можемо прожити ще досить тривалий час. Рік, два, три. Хто ж знає. А може, як Ізраїль- десятиріччями .
Ми всі травмовані. Навіть ті, хто кричить що вони ні.
Ми всі після війни не зможемо повернутися в життя, яке було у нас до повномасштабного вторгнення.
Ми повернемось до життя. Але воно буде геть іншим. Таким як було "до", воно ніколи не буде " після".
Ми стикнемося з величезною кількістю проблем післявоєнного суспільства. З якою впоратися буде вкрай важко.
То чи потрібно відкладати життя на потім? І жити в стані " Все після Перемоги".
Чи ми маємо жити тут і зараз.
Це риторичне питання.
Але з свого досвіду " старого ПТСР -ка", можу сказати. Коли я собі заборонила в 2014-2016 абсолютно все, що стосується буденного життя, в 2016 я схопила такий ПТСР, що опинилась в кардіореанімаціі.
Не чіпайте один одного. Кожен справляється з травмованістю як вміє, і на скільки у нього вистачає ресурсу.
Підтримуйте один одного. Бо в стані війни ми можемо застрягти на роки.
Не осуджуйте нікого. Бо ви не знаєте, що з людиною відбувається в даний момент.
Поцікавтесь телефонами психотерапевтів. Бо ви не знаєте, коли вам це знадобиться. А черги зараз там великі.
Живіть. Просто живіть тут і зараз. Як вмієте та можете.
Допомагайте ЗСУ. Бо це наша єдина надія.
Не знаходьтесь в стані "відкладеного життя", бо це все надовго.
Не ви можете дослухатись до цих порад, а можете не дослухатися. Це ваше право, а не обовʼязок.
Все буде добре, я дізнавалась.
