Ця історія про людяність. 
Навіть коли я її пишу, в мене мурахи бігають по тілу а в горлі стоіть ком.
Мама Івана, яка так хотіла отримати календар за підписом Головнокомандуючого, але не встигла, бо її син загинув. 
Ася Петро, яка поховала свою дитину, але все робить для підрозділу де лишились побратими її сина. А також просить передати Головнокомандуючому, що вона йому вірить. І тепер в неї багато синів. З однієї сторони. 
Та Головнокомандуючий, Валерій Залужний, який дізнавшись про цю історію підписує саме їй календар. І підписує його не просто формально, а видно як йому це болить. 
Я не знаю які ще слова треба підбирати. 
Людяність 
Честь 
Гідність 
Щирі співчуття 
Мужність 
Та сталеві нерви в усіх учасників процесу. 
Та віра в Перемогу.
Ми переможемо, по іншому не буде. 
М'яких хмаринок, Іване.