Люди зі скляними очима 

Ви колись бачили людей, які занадто залучені до війни, а ще й тих, які залучені до неї одинадцятий рік війни?  

Ви коли-небудь дивились їм глибоко у вічі? 
Зазирали в них, намагаючись побачити, що за тим поглядом, який начебто дивиться на вас, але у вас відчуття, що людина дивиться скрізь вас. 

Ви коли-небудь намагались зазирнути в них, як в дзеркало душі? 

Думаю, що так. 

Але 

Така людина може дивитись вам у вічі, посміхатись вам. Ви будете бачити, як багато дрібних зморшок обрамлять очі такої людини, як спеціально зістарені рами обрамляють картини. 
Ви будете розуміти, що вас чують, що ваші слова сприймають, ви будете чути, що вам відповідають. 

Але 

Я гарантую вам, що ви ніколи не побачите в тих очах, які мають бути дзеркалом душі, саму душу такої людини. Ви будете бачити в таких очах лише свій образ, ціікавість, ввічливість. Ви навіть будете відчувати вдячність. 

Але 

Ви ніколи не побачите там те, що хотіли б побачити. Душу. Бо саме такий погляд закриває від вас, те, що ви можете просто не перенести. Те, що прожила ця людина. 

Ви ніколи не побачите той біль, смерть, частини тіл, окривавлені тіла, горе матерів, жінок, дітей… 

Обпалені на 85% тіла ще живих людей. Ви не побачите, як на руках людини вмирали інші люди. Ви не побачите Смерть, яка кригою огортала цю людину, коли вона приходила до неї, або до людини, яка помирала поруч. 

Ви ніколи не побачите останній подих, останні слова друга, побратима, брата. Ви ніколи не побачите, як в руках людини зупинялось чиєсь сердце. Не побачите, як вже мертве тіло намагається повернути до життя сама відчайдушна людина з бригади лікарів. 

Ви ніколи не побачите відірвану дитячу руку з зажатою іграшкою в руці…..

Ви ніколи це не побачите, бо це те, що чомусь, так розпорядився Всесвіт, побачила ця людина. 

Такі люди бачать один одного дуже швидко. 

Вихоплюють такий скляний погляд з тисячі поглядів навкруги. 

Особливо боляче, коли такі люди збираються разом на якихось благодійних вечорах. 

Ми можемо сміятися разом, обійматися, радіти зустрічі, але просто повірте, кожен з нас буде хотіти швидше піти. 

Бо це неймовірна концентрація болю. Бо кожен з нас знає, що стоїть за тим скляним поглядом. Бо кожен з нас знає, які шрами на душах та серцях можуть бути у таких людей. І щоб не навантажити на свою душу ще більше горя, ми намагаємось швидше піти. 

Піти в світ звичайних людей, зі звичайними очимами. В світ людей зі звичайними проблемами, людськими радостями, горестями, проблемами. 

Боже, як же хочеться повернутись у світ звичайних буденних проблем. Як же хочеться забути. Забути все, що ти бачив, відчував, вистраждав. 

Але 

Це ніколи не пройде. Ці жахіття перепрограмувало нашу свідомість, змінило ДНК, зруйнувало віру у людство. 

Тому 

Я зараз випʼю подвійну дозу снодійного, а завтра… 
Завтра я піду у світ людей з нормальними очима, працювати, сваритись, добувати, добиватись, жити… 

Бо у багатьох моїх побратимів такої можливості вже немає.