#людивійни
Я вискакую з Інституту урології і стикаюсь з ним просто очі в очі.

- Привіт, що ти тут робиш? — він питає
- Та, трохи збойнули органи, а ти?
- Я був поранений, проходив лікування.
- Чому не сказав?
- Та перестань, в мене легке поранення, не хотів турбувати.
- Ну ти й засранець. Чому не зателефонував? Зараз як?
- Все добре, завтра виписують, через пару днів назад.
- Ти впевнений, що все добре? Може відпуску на відновлення?
- Навіть не думай, там мої хлопці. Це все фігня. Що з тобою?
Він ще довго розповідає мені, що я повинна турбуватися і про своє здоров'я також. Я погоджуюсь, кажу щоб і він турбувався про своє. Обіймаємось. І розходимось в різні сторони. І Він і я знаємо, що здоров'ям зараз ніхто особливо займатись не буде.

Інститут онкології. Він серйозна, дуже поважна людина. Комбріг.
Коли мені зателефонували стосовно Нього, зразу сказали : Дана, основна задача, щоб його не комісували. Це його основна вимога.
В Нього 3 ступінь раку. І сльози на очах у Нього з'являються тільки тоді, коли Йому кажуть, що лікування буде тривати пів року мінімум.
Ми виходимо в коридор.
- Я обіцяю Вам, що між курсами лікування, Вас будуть відпускати на війну. Тільки почніть лікуватись.
- Дано, ви точно мені це обіцяєте?
- Обіцяю.
- Мене не комісіють?
- Обіцяю
Через місяць.
- Ви як?
- Пройшов перший курс променевої. Відпускають до моїх. До наступного курсу.
- Я ж обіцяла.
- Так, дякую. Дано, мене точно не комісують?
- Я обіцяю.

Він потрапив під обстріл з 152 калібру. Летів так, що з Нього злетіло взуття. Сміється та розказує: коли я летів, і побачив, що злітає взуття, я думав — я буду 200.
Його десь лікували. Через жопу, вибачте.
Я привела Його до нормальних лікарів.
Підозра на перелом в грудному відділі хребта.
Його госпіталізують. Але потрібно направлення від частини.
Я піднімаю всіх на вуха, щоб Він не їхав на схід за направленням.
Я підключаю всіх, щоб організувати Йому направлення.
- Дано, я все одно повинен поїхати та передати справи.
- Да не можна тобі! Ти 300-й. Розумієш?
І поки я займалась якимись іншими питаннями, Він таки спетляв на схід. З переламаним хребтом.

Їх не покажуть в телемарафоні, ім не дадуть нагород. Але кожного дня вони ризикують своїм життям заради нас.