Продолжуємо наш проєкт, але прискорюємось, бо вас ще чекає ПАРАМПАМПІУ. І сьогодні історія про людину, завдяки якій, та під керівництвом якої, було звільнено Чернігівщину. Читаємо, дякуємо, розповсюджуємо.
Він дуже приємний в спілкуванні. Спокійний, людяний, виважений, розумний. В розмові з Ним розумієш, наскільки Він освідчений, які в Нього глибокі історичні знання, наскільки Він глибоко розуміє процеси, які відбуваються. З Його обличчя не сходить спокійна посмішка. Його спокій переходить і до тебе в спілкуванні з ним. Є такі люди, з якими затишно та комфортно. От Він сам такий, не дивлячись на те, що Він серйозний та професійний військовий.
Знайомтесь, полковник Леонід Хода, командир 1 окремої танкової Сіверської бригади.
Леонід закінчив Київський інститут сухопутних військ в 1998 році, потім проходив військові курси з підвищення кваліфікації, потім міжнародні навчання, дослужився до начальника штабу. Але в 2004 –му році, коли почався розвал украінськоі арміі, від звільнився.
- Все сипалось, всі програми згортались – розповідає Леонід- дивитися на весь цей розвал я не зміг, тому я звільнився в зв'язку з скороченням армії. Після звільнення я створив свою будівель компанію, мав міжнародні замовлення, почав працювати за кордоном. З початком Революції Гідності, я повернувся в Україну. Тоді здавалось, ми повалимо режим Януковича і на цьому все скінчиться, та я повернусь до своїх бізнесових проєктів. Але почалась війна, є поняття військової присяги, і я повернувся до лав українські армії. І так рік за роком, вже 9-й рік я не можу покинути Збройні сили України. В 2014-му все почалось з формування батальйону територіальні оборони. Досвіту мені вистачало. Мені це було до душі, готувати та навчати хлопців, передавати свій військовий досвід. Так був створений 4 батальйону, який згодом ввійшов в склад 128 горно-штурмової бригади. Він існує і зараз Я починав з заступника комбата, потім став командиром батальйону, потім заступником комбріга 128 бригади. В 2014 році весь наш батальйон був розкидали по всій лінії фронту. За 2014-2016 рік де ми тільки не були, і в Станиці Луганській, і в Аеропорті, і в Маріуполі. Всі 8 років війни я постійно був на війні. Ми зайшли на ротацію в листопаді 2021 року, тобто ми вже рік без ротації.
- Коли ти зрозумів що буде повномасштабна війна?
- Напевно розуміння прийшло коли росія почала підтягувати свої сили до всіх кордоні, коли почали літати американські високопосадовці, які попереджали про війну. Але основне, я розумів, що це вторгнення з боку росіі все одно якимось чином потрібно було закінчувати. Я розумів що росія рано чи пізно піде далі.
- Де для тебе почалось це повномасштабне вторгнення
- В місці постійної дислокації, на Чернігівщині. 23.02.2022 ми вже виводили наші резерви з військових частин, ми передислоковували техніку, ми її ховали, але все одно я до кінця не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення. В 5 ранку по нашій військовій частині був завданий ракетний удар. Ніхто не постраждав, бо ми завчасно вивели і людей і техніку. З 4 ранку ми всі вже були в командному пункті, вже йшли розпорядження, вже йшла передислокація особового складу. 24.02.2022 колони росіян йшли Чернігівщиною. Я не можу навіть тобі розповісти, що було по хронології, тоді було настільки все складно, швидкоплинно, всі дні змішались в один великий день. Ми відбивали по 5-6 атак щоденно, в нас не було часу не те щоб щось пити чи їсти, в нас, вибач, не було часу в туалет сходити. Все було, на кшталт, нам би день простояти, та ніч протриматись. Не хочу казати неправду, було дуже складно, ворог пер і вдень і вночі. Ми не встигали відбивати атаки, не встигали підтягувати людей, дійсно були складні бої. Я згадую коли я вперше нормально поїв, це було 4 квітня 2022 року.
- Леоніде, чому вони почали відступати? Що їх змусило це зробити? Логістика, втрати, відсутність підтримки цивільного населення?
- Вони розраховували на бліц-криг, дійти до Києва, встановити свою владу. Далі референдум, і все. А на довготривалу війну вони не розраховували. Ми їм порізали багато логістичний зав'язків, перерізали, можна так сказати, всі артерії. З Білорусії машинами багато не навозиш, окрім того були несприятливі погодні умови. Сил далі йти вони не мали, тримати позиції також, підтримки цивільного населення також не було. Окрім того, ми трохи оговтались від перших днів війни, коли всі були спантеличені, пелена впала з очей, ми вже відчули смак перших перемог, першої крові. Через пару тижнів після початку повномасштабного вторгнення, наші військові вже з позиції оборони, почали готувати контрнаступи, почали відтісняти ворога. Ми були готові йти вперед, планували наступальні дії. Є такий вираз: «якщо ти в обороні, в тебе є недоліки, якщо ти переходиш в атаку, то в тебе всього вдосталь». Ти або наступаєш і робиш це швидко, але якщо на чужій території ти переходиш в оборону- це вже дуже складна історія. Крім того, була дуже велика підтримка цивільного населення, такий собі народний супротив, багато допомагали волонтери. Ворог тікав, кидаючи техніку, і під кінець березня ми вийшли на адміністративні кордони Чернігівщини.
Після Чернігова нас перекинули на Запоріжжі, Курахово, нас знову розкидали по лінії фронту. Сєверодонецьк і Лисичанськ — немає ділянки фронту, де не були наші танки та бригада.
- Може банальне питання, ти не стомився? Немає думок, та давайте вже сідати за стіл переговорів, давайте вже закінчувати війну.
В цем момент Леонід сміється.
- Не може вже бути ніяких перемовин, дуже багато біди вони принесли нам, прощати немає сенсу. Тут йде вже боротьба за виживання двох націй, або вони нас, або ми іх. Коли ми їх дотиснемо до адміністративних кордонів, це не закінчиться все одно, воно накопичать сили й знову підуть. Це риторичне питання, є втома чи ні. Звісно втомились всі, бійці втомились, піхота втомилась, їм складніше за всіх. Але, ми можемо відпочити тільки після Перемоги, тоді ми оплачемо тих хто загинув і кого ми втратили, а зараз на це просто немає часу.
- Що тоді саме для тебе буде Перемога?
- Повна капітуляція росіі, втрата державності, всенародне визнання, що це була помилка, виплата репарації.
- Тобі не здається, що ми, коли отримали незалежність просто її не оцінили?
- Ти знаєш, якби не цей супротив народний, то через років 5, нас би вже просто не існувало. Зараз якраз кується наша нація. Ця війна – це наука для нас та нашого покоління. Якщо ми зараз схибимо, то ми втратимо державність, та майбутнє наших поколінь. Це, напевно, остання спроба наша для самовизначення. Ми не маємо права схибити. Нам треба викидати з голови всі ці російські наративи. Нам треба міняти всі наші поняття про відповідальність, про права та обов'язки. Ми не тільки повинні Перемогти, але й інтегруватись в Європейське суспільство. А щоб ми туди інтегрувались, нам потрібно змінити свідомість. Я хотів би дожити до того моменту, коли люди , які емігрували, з радістю повернулись в Україну, і їм в Україні було б не гірше ніж в Чехії та Польщі.
Звання Героя України присвоєно Указом Президента №122, від 10.03.2022
